Базарна (Московська) площа

               Московська площа до 1961 року не мала офіційної назви. В окремих документах фігурує під різними назвами : Базарна, Деміївська базарна, Деміївська. У 1961 році перейменована на пл. Комсомольську, але того ж року здобула назву Автовокзальна - від щойно побудованого Центрального автовокзалу (на місці колишніх складів цукрово-рафінадного заводу).
               Сучасна назва - з 1967 року. Кілька разів підлягала реконструкції :
у 1960-61 роках - у зв'язку із побудовою автовокзалу;
у 1967-68 роках - будівництво об'їзного шляху довкола автовокзалу;
у 1997р. - перепланування центральної частини площі, облаштування Деміївського ринку;
2006-2010 рр. - будівництво шляхопровіду через Московську площу.
                                                       Джерело: Вулиці Києва.Енциклопедичний довідник.-К.:Укр.енц. ім.Бажана, 1995.

Отчет о деятельности Деміевской земской народной библіотеки Кіевского уъзда за 1912 годъ

                                                                                Почт.ст.Деміевка,Ново-Владимірская ул.№6

                                                                     Отчет
       о деятельности Деміевской земской народной библіотеки Кіевского уъзда за 1912 годъ

     1. Съ какого времени существуетъ библіотека (год, мъсяц и число открытія) 1909г. января 27 дня
     2. Общее число подписчиков въ теченіи отчетного года 21
                 В том числе :
                    а) Взрослых мужчинъ 3  женщин -
                    б) Подростковъ ( отъ 12 до 17 лътъ):
                        мужчинъ 2   женщинъ  6
                    в) Малолътних (моложе 12 лътъ):
                        мальчиковъ 4  дъвочек 6
     3. Изъ какихъ    селеній библіотека имъет подписчиковъ и разстояниі этихъ селеній отъ библіотеки                                        с.Деміевки
     4. Число поступившихъ въ теченіи года новых подписчиковъ            7
     5. Сколько подписчиковъ прошлого года и по какой причинъ въ отчетномъ году не пользовались книгами библіотеки?                                                              42
     6. Число наличныхъ книг по отделам
         Число книг годныхъ къ выдачъ
                     духовнонравственныхъ 62
                     исторія и біографія          83
                     географія и этнографія    55
                     Ъстествознание и медицина  81
                     с-хоз.производство и ремесло  49
                     беллетристика                204
                     разнаи содержанія          7                      
                                                                          .................
     9. Сколько книгъ заразъ выдается одному подписчику                     одна
   10. На какой срокъ выдаются книги                                              на двъ недъли
   11. Спрашивались-ли книги, которых нътъ въ библіотеке и какія именно                  Нътъ
   12. Сколько книгъ пропало (испорчено или не возвращено) за отчетный годъ? 
         Отд.1 № 19 Наканунъ исповъди, №20 Наканунъ св. Причещенія
         Отд.2 №181 Великанъ Ісусъ и № 131 Искра любви
    Примечание: Списокъ пропавшихъ книгъ нужно приложить къ этому отчету и указать какіе изъ нихъ желательно пріобръсти для библіотеки.
   13. Въ какіе мъсяцы, дни и часы была открыта библіотека? Январь, февраль, мартъ, апръль, май, іюль, августъ, сентябрь, октябрь, ноябрь и декабрь по вторникамъ и пятницамъ отъ 5 до 6 часовъ вечера, кромъ праздничныхъ дней.
   14. Число дней въ году, въ которые производилась выдача книгъ изъ библіотеки?     92 дня
   15. Какие книги и какихъ авторовъ наиболъечитаются подписчиками?      Гоголь, Пушкин, Маминъ-Сибиряк, Желиховская, Достоевскій, Тургеневъ.
   16. Въ чемъ нуждалась библіотека въ отчетномъ году?
   17. Что требуется для успъшной дъятельности библіотеки!    
         Переводъ библіотеки въ другое мъсто въ виду того, что училище помещается на окраинъ с. Деміевки, гдъ положительно приходиться тонуть въ грязи.
                 Подпись завъдывающаго библіотекой                                     Н.Орлова
                                                           
      Джерело : Дъело Кіевской Уъздной Земской Управы
                        Фонд № 1239
                        Опис № 5
                        Дело № 208
                        лист 93-95
                

Житлова забудова Деміївки кінця ХІХ - поч. ХХ століття

                     На початку ХХ ст. селище Деміївка було досить економічно потужне, його мешканці займалися різноманітними промислами і вважалися заможними. Ще в 1871 році селяни та "вольноживущиє" Деміївки отримали в наділ близько 231,43 "удобної" і 47,59 десятин "неудобної землі" з правом викупу у власність до 1913 року, на якій згодом збудували 423 садиби. Будинків цегляних - 19, інші споруди були дерев'яними.

Проспект Червонозоряний, №№ 188 -186.

Проспект 40-річчя Жовтня, 3. Знесений у травні 1984 р.

Проспект 40-річчя Жовтня, №№ 44, 42, 40, 38

Проспект 40-річчя Жовтня, 12 та 14

Вільний шлюб на Деміївці

              Модні нині цивільні шлюби (не зареєстровані в  РАГСі і не благословенні церквою) існували в Києві ще ... 130 років тому. 

          Під час перепису киян у 1874 році студенти-реєстратори знайшли на околиці міста - Деміївці - чимало сімей, які жили за своїми законами. "Часто-густо, - розповідав переписувач, - зустрічаєш, що чоловік і жінка живуть разом, у них є діти; на питання:" Одружені? "-" Ні, неодружений! "-" А це хто? "-" Це так, зі мною живе ". -" Діти ваші? "-" Наші ". Трапилася навіть пара, яка уклала між собою формальну угоду, і цю угоду, підписану свідками, вони вважають цілком законною і для себе обов'язковою". 

       "Даю чоловікові повну свободу, з тим, однак, щоб він до мене ніколи не з'являвся" 

         Невже жителі Деміївки в сімейних справах так сильно обігнали своїх сучасників і будували своє особисте життя, як емансиповані пари Парижа, Лондона чи Берліна? На жаль, ні. На Деміївці пахло НЕ емансипацією, а справжнісінькою київської старовиною. Ці "неузаконені сім'ї", які виникли після перепису, представляли собою пережиток тих часів, коли місто стояло на великому торговому шляху "із варягів у греки" і в ньому торгували сотні іноземних купців. 

        У Києві існували цілі колонії хазар, вірмен, вихідців з Новгорода. Пізніше свої автономні поселення утворили наймані офіцери й солдати з німців, шотландців і англійців. А потім з'явився російський гарнізон. Багато з цих прошених і непрошених гостей Києва, зупиняючись в місті надовго, заводили так званих тимчасових дружин (законне подружжя і сім'ї залишалися на батьківщині). Звичайних шлюбів при цьому не укладалось (це було б вже двоєженство), але й простими "наложницями" співмешканки також не були. Сходилися і жили за взаємною згодою. Іноді складали угоди з підписами свідків (такі документи й показували на Деміївці студентам-переписувачам). Тимчасових дружин нерідко передавали з рук в руки. Відслуживши свій термін у Києві та отримавши переведення в іншу губернію, чиновники або офіцери уступали своїх співмешканок  знайомим нерідко разом з квартирою. 

     Подібні шлюби були чужі звичаям киян, але церква і цивільна влада закривали на них очі, оскільки вони спостерігалися в основному серед іновірців та іноземців, яким нерідко дозволялося те, що заборонялося своїм. Однак багато хто з киян, надивившись на чужинців, стали жити по-новому, вважаючи весільні обряди, з їх заручинами і вінчанням, справою необов'язковою. 

     Погляд на дружину як на явище тимчасове і вельми умовне зберігався в Києві довгий час. Особливо на південних його околицях. Тут аж до початку ХХ століття відбувалися дивні шлюби. Дивно вони і розривалися.                                                                                                                         Джерело: Макаров А. Семейные обычаи Киева 130 лет назад //Факты. -2009.- 02 ноября

Прибуткові будинки на Деміївці

                  У 70-80-х рр. ХІХ ст. загальний вигляд Деміївки формували одно- та двоповерхові будинки, за давнім українським звичаєм потиньковані та побілені. Також були й дерев'яні будівлі. Інтенсивна забудова селища почалася наприкінці століття, коли проблема житла постала з усією очевидною гостротою. Це зумовлювалося суто економічними чинниками.

Прибутковий будинок початку ХХст. Проспект 40-річчя Жовтня, 27.  Знесений у 1979 році.

  У цей час Деміївка підкоряється загальному процесові капіталізації житла - великий багатоповерховий і багатоквартирний будинок здається повністю чи поквартирно і стає джерелом прибутку. Вкорінюється поняття "прибутковий будинок".

Прибутковий будинок поч. ХХ ст. Проспект 40-річчя Жовтня, 17. Знесений в травні 1984 року.

Коробка для цукерок кондитерської фабрики на Деміївці

                 Коробка для цукерок «Акцiонерное общество подъ фирмой Валентинъ Ефимовъ Кiев-Демiевка». Жерсть, накатка. Розмір 11х11х4 см. Підпис : Акц. О-во жест.изд.б. С.А. Хаймовичъ С.П.Б.                                                                                                                                                                          У восьмидесятих роках XIX століття Деміївка славилась не тільки садами, пивом, що варилось на невеличкому заводі, але й  фабрикою по виробництву шоколаду, драже, монпансьє, карамелі, мармеладу, пряників і різноманітного печива.                                                                       У той час фірма вважалась сучасним підприємством  й була оснащена паровими двигунами.  На фабриці  працювало біля ста тридцати робітників. Після революції прийнято вважати, що  єфимівські традиції перейняла кондитерська фабрика імені Карла Маркса (сучасна фабрика "Рошен")

                

Вінчання Лесі Українки у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці

                    25 липня 1907 року у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці вінчалася видатна українська поетеса  Лариса Косач (Леся Українка) з Климентом Квіткою. І цей історичний факт неодноразово рятував Храм від знищення в часи войовничого атеїзму.

Сторінка з метричної книги церкви.  Під № 143 за 25 липня 1907 року запис про вступ до шлюбу

До  О.П. Косач  (матері) 

25 липня 1907, Київ                                                                                                                         Киев, В.-Подвальна, 32, кв.11

      Люба мамочко! Справа скінчена - ми звінчались сьогодні, в 1-й годині дня. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати:"grace a Dieu c'est fini", коли вже взагалі він мусив відбутися. Ми не запрошували нікого, крім конечних свідків, і з них одним був п.Карпов, а решта Петро Васильович, Зоря і Максим Іванович. Я не кликала нікого з церкви до нас, бо думала, що Кльоні краще перейти від урочистого до звичайного, бо таки страшно було за нього. Поки що він почувається нічого собі, хоча, звісно, втомлений попередньою турботою та й самою відправою (ми в далекій церкві вінчались) ...

                                                                                                              Твоя Леся

          

Будинок 1905 року

                     

                                    Колишня адреса - проспект 40-річчя Жовтня,11.                                                                      Цей будинок знаходився на розі магістральної Великої Васильківської і поперечної вулички Шевської. Будинок належав Тарасові Андріановичу Доломакіну. Брати Доломакіни, як і батько, займалися виробництвом цегли.

       Довгий час у приміщенні будинку знаходився відділок міліції.

     Знесений у листопаді 2008 року при будівництві станції метро "Деміївська". Перший удар ковшом завдав мер Києва (на той час)  Леонід Черновецький.

Асигнування Деміївської бібліотеки - читальні (1904 рік)

                Кіевскій                                                                                       Господину
          Городской Комитетъ                                                             Председателю Комиссіи по
          Попечительства                                                                     заведываніи Деміевской
                   о                                                                                        чайной - школой
          Народной трезвости                                                               В. Трухлому
          февраля 21 дня 1904 г.
               г.Кіевъ
          Зданіе Кіевской 1-й мужской гимназіи

                             Кіевский Городской Комитетъ Попечительства о народной трезвости имеет честь препроводить при этомъ Вамъ, Милостивый Государь талон к ассигновке за № 92 на полученіе Вами изъ Кіевскаго Губернскаго Казначейства  64 р. 09 к.  на пріобретеніе книгъ для Деміевской библіотеки - читальни___________покорнейше прося о полученіи его уведомить Комитетъ
                   Председатель
            Городского Комитета,
            Директоръ Кіевской
            1-й гимназіи

            Непременный членъ
            Делопроизводитель

                          Джерело : Державний архів м.Києва, Ф. 289
        

Перша хата-читальня на Деміївці

                Кіевский уездный Комитет                               Въ  Кіевскій Городской Комитетъ
                Попечительства                                                   Попечительства о народной
                            о                                                                   трезвости
                Народной Трезвости
                Марта 23 дня 1904 г.
                         № 297

                             Имею честь уведомить Городской Комитет для сведения, что съ крестьянином Александромъ  Ивановичемъ Блатоновымъ было заключено условіе на наемъ у него дома подъ помещеніе Деміевской народной чайной съ читальней 1-го сентября 1901 года срокомъ на три года, т.е. съ 1-го сентября 1901-го года по 1-е сентября 1904 года за арендную плату по 600 руб. въ годъ и что Кіевскимъ Уезднымъ Комитетомъ уплочены следуемые ему арендные деньги по 1-е января сего года, что-же касается причитающихся ему арендныхъ денегъ за время съ 1-го января по 1-е сентября сего года въ сумме 400 руб., то таковыя еще не уплочены ему въ виду перехода съ 1-го января сего года Деміевской народной чайной съ читальней въ веденіе Кіевского Городского Комитета и уплата таковых Блатонову денегъ должна быть произведена Городскимъ Комитетомъ. При этом присовокупляю, что подлинное условіе находится на ревизіи въ Кіевской Контрольной Палате.

                  Председатель Уезднаго
                  Комитета Предводитель
                      Дворянства                                                                 / підпис/

            Джерело : Державний архів м.Києва, Ф 289

Липневий буревій

           Страшну картину лиха являла собою долина селища Совки між Забайків'ям і висотами Деміївки, які до 7 (20) липня 1902 року мали квітучий вигляд. Паводок починався біля залізничної колії, нижче Байкового кладовища і навпроти цегляного заводу Якова Бернера (він знаходився біля станції метро "Либідська"). Вся долина була  зайнята чудовими городами, які , віддаляючись від залізничної колії, звужувалися. Розлившись на цьому просторі, велика кількість води рушила  у напрямку залізниці, розмивши два рейкових шляхи. Основна маса води хлинула між колією та Деміївкою. Пройшовши міст Васильківського шляху, вода спрямувала у Либідь, біля цукрово-рафінадного заводу, пошкодивши при цьому два великих ставки.

Синагога Баришпольського

Сучасний вигляд колишньої синагоги І. Баришпольського

     Один з небагатьох уцілілих будинків історичної забудови колишнього робітничого передмістя Києва — Деміївки (дата зведення була викладена на фасаді (тепер втрачена). Деміївка увійшла до складу міста в 1918, на неї не поширювалися обмеження щодо проживання євреїв, тому чисельність єврейського населення до революції тут була досить велика.

     У 1870 році купець 2-ї гільдії І. Баришпольський почав клопотатися про спорудження у власній садибі на Деміївці іудейської молитовної школи. Молитовню (синагогу) було відкрито 1878 року після отримання дозволу. Фундатор подарував будинок єврейській громаді. Відтоді споруда неодноразово реконструювалася, її призначення змінювалося. Первісно двоповерхова, в 1920-х рр. надбудовано третій поверх.

Будинок використовувався як культове приміщення (з великою залою й галереєю) та як єврейський навчальний заклад. 1920, за польської окупації, синагогу було розгромлено. 1921 тут зареєстровано три громади: «Бет-Мідраш-Гагодол», «Лоймде-Мішнаєт» і «Бокер». У лютому 1925 їх закрили, будинок передали під районний клуб кустарів-одинаків Деміївки «Емес» («Правда»). 1926 розроблено проект і здійснено реконструкцію споруди під Деміївський районний робітничий клуб з переплануванням внутрішнього об'єму і надбудовою тильної частини. З 1928 тут містився Будинок культури залізничників ім. М. Фрунзе; з 1978 — Будинок культури і техніки автотранспортників ім. М. Фрунзе. На поч. 1980-х рр. з тильного боку зведено триповерхову прибудову господарського призначення.

     Тепер приміщення використовується як Будинок дитячої та юнацької творчості Голосіївського району.

Свято-Вознесенська церква на Деміївці

             З другої половини ХІХ ст. почалася  інтенсивна забудова Деміївки. У зв'язку з чим   виникла нагальна потреба у будівництві церкви. Директор цукрово-рафінадного заводу Р.Ф. Раузер став головним благодійником. В клірових відомостях так і записано : "построена тщанием прихожан при помощи пожертвования Раузера".

             6 лютого 1883 року о 9.00 ранку багато людей - і деміївців і киян - зібралися біля новозбудованого храму. Освячення  Вознесенської церкви здійснив благочинний старокиївських церков протоієрей     П.Ф. Подвисоцький. Про цю подію розповіла газета "Киевлянин" у статті  "Один из присутствовавших": 

            " По множеству собравшихся на местный праздник можно судить, как своевременно устроен и посвящен этот храм. Сочуствие местным обывателям выразилось и со стороны горожан, многие из которых прибыли на торжество. Освящение храма с литургией продолжалось до 12 с половиной часов. После литургии о.проиерей произнес поучительное слово, в котором с особенной ясностью и убедительностью изобразил важность и значение христианского храма. "За 8 месяцев перед этим,- сказал о.протоиерей,- мы испросили благословение свыше на место, где ныне есть дом Божий; тогда утешались мы одними надеждами; теперь радуемся завершением начатого с помощью Божией".

Свято - Вознесенська  Деміївська  церква. 1888 р.  Світлопис  С.В. Кульженка

Колишній 2-й казенний склад спирту

           Після того, як в Російській імперії ввели державну винну монополію, центрами розповсюдження "зеленого змія" стали казенні винні склади. У Києві їх було два: один, ближче до центру, на вулиці Кудрявській (пізніше широко відомий як лікеро-горілчаний завод), другий - на Деміївці.  Приміщення для другого складу в 1897 році побудував академік Ніколаєв. Під час першої світової війни, коли в Росії ввели "сухий закон", тут облаштували снарядний завод, потім - підприємство "Червоний гумовик", згодом - завод "Київгума". Але старовинна брама на території колишнього складу залишилась практично у тому вигляді, якою її спроектував Ніколаєв.

Брама колишнього горілчаного складу та снарядного заводу.

Цукеркове виробництво

           На початку 1890-х років на Деміївці по вул Великій Васильківській,60 (сучасний проспект Голосіївський,60, де розташований житловий комплекс "Парк авеню"), купець Валентин Єфімов заснував невеличке кустарне підприємсво, яке випускало цукерки. У 1897 році Єфімов вирішив розширити його, перетворивши на акціонерне підприємство.  Щоправда, його "менеджмент" виявився невдалим, і реорганізована фабрика зазнавала значних збитків. Тоді 1901 року акціонери змінили керівництво. Підприємство очолили вихідці зі Швейцарії брати Вюрглери. Вони зуміли оновити фабричне обладнання, спорудили нові корпуси, поліпшили якість сировини. Усе це сприяло покращенню справ, і "парова фабрика шоколаду та цукерок" у Деміївці почала давати солідні прибутки (при цьому фірма зберегла назву "Валентин Єфімов", хоча він сам практично не брав участі в її роботі).

   Бланк цукеркової фабрики "Валентин Єфімов" із зображенням фабричних будівель.         Поч. ХХст.   Із архіву М. Кальницького.

Освіта на Деміївці

           Перепис 1874 року виявив жахливий стан народної освіти у цьому населеному пункті. Із 552 його дітей віком від 7 до 14 років лише 117 (22%) визнали себе письменними, 52 (9%) - такими, що вміють читати, і 383 (69%) - геть неписьменними. Їхні батьки належали до різних соціальних станів і мали, звісна річ, далеко не однакові можливості надати своїм дітям початкову освіту.

           Найбільше письменних дітей припадало на дворянські та єврейські, а найменше - на солдатські та селянські родини.

Фото з архіву М.Кальницького

           У 1871 році Н.В.Шатова (донька власниці місцевого цегляного заводу) на власні кошти заснувала приватну народну  школу на 70 учнівських місць. Пізніше, змінивши своє прізвище (за чоловіком) на Тальберг і отримавши вищу медичну освіту, вона стала чи не найпершою київською жінкою-лікарем, яка користувалася у місті великою популярністю. Могила Н.В. Тальберг добре збереглася до наших днів і знаходиться на центральній алеї  Байкового цвинтаря.

Вулиця Велика Васильківська на Деміївці

              Ще в середині ХІХст. для проїзду з Великої Васильківської (сьогодні це проспект Голосіївський) у місто Київ доводилось зупинятися біля шлагбаума, який знаходився у районі Бесарабки, на початку нинішньої Великої Васильківської вулиці (колишня Червоноармійська). Тут перевірялись паспорти для пропуску проїжджих у Київ.
              В 1900р. Деміївка мала 506 дворів, 2848 жителів, з них чоловіків - 1431, жінок - 1417. Головним заняттям жителів були торгівля і ремесло. Багато селян відправлялось у Київ на фабрики і заводи.
              Віддаль від повітового міста до Деміївки - 1 верста, до залізничної станції - 1/4 версти (станція Київ - Московський), пароходної пристані - 6 верств.

                                         Велика Васильківська вулиця на Деміївці. Фото кінця ХІХ ст.

Цукрово - рафінадний завод на Деміївці

          В  1869 - 1870 роках на Деміївці спорудили Київський цукрово - рафінадний завод, котрий швидко став одним з найбільших підприємств усього регіону.

                                                                          Зображення 1870-х років

Деміївка у другій половині ХІХ ст.

       У другій половині ХІХ ст. і особливо в останнє десятиріччя почалося інтенсивне заселення цього району. Цьому сприяло розширення зв'язків з півднем через В.Васильківський шлях, який проходив через Деміївку, а також наявність близької залізниці Київ - Курськ - Москва (залізниця побудована у 1863 - 1869р.р.) і станції та будівництво заводів і фабрик.

       Краєзнавець та історик Лаврентій Похилевич у книзі "Уезды Киевский и Радомысльский", яка вийшла друком у 1887 році, писав : "Демиевка, предместье Киева, заселенное тотчас за рекой Лыбедью, при начале давних дорог из Киева на юг к Белой Церкви и Богуславу. Это заселение - дитя двух матерей : села и города, очень удобное для разных практических целей, когда кому-нибудь нужно назваться небезразлично горожанином ли, или селянином. Демиевка, как село, причислена к Хотовской волости, в ней считается 170 ревизских душ христиан. Сколько населения в Демиевке, кроме указанной цифры, какой оно национальности, происхождения, вероисповедания, мы не умеем сказать. Знаем только, что развитие этого городского села началось вместе с возобновлением при государе Николае І давнего запрещения евреям жить в Киеве, и при одном рафинадном заводе живет до 500 душ пришлого народа, и здесь существует несколько разных заводов. Кроме сахарного завода здесь есть : стеклянный Эдуарда Неметти, пивной Шульца, кирпичный Горенштейна и уксусный Янкеля Маркона"

Деміївка у 1854 році

          На мальовничому пагорбі неподалік Києва на початку ХІХ століття розташувалось село Нижня Либедь Деміївка, яка з середини століття належала до Хотіївської волості Київського повіту. У "Медико - топографічному описі державного майна Київського округу", складеного доктором Делафрізом у 1854 році, дається характеристика місцевості, життя і побуту населення колишньої Деміївки.

                        

             Кількість селян                                     Чоловічої статі - 17
                                                                               жіночої - 17 душ
             Місцеположення                                  Селище лежить за 3 версти від Києва, на
                                                                               південь, проти фортеці на узвишші
             Гори                                                         Немає
             Води                                                         Потік тече з півночі на схід і впадає в 
                                                                               р.Дніпро, на ньому є гребля.
             Озера. Болота.                                       Немає
             Степ. Ліси.
             Городні овочі                                         Селяни засаджують город, на більшій 
                                                                              частині картоплею, трохи капустою,
                                                                              буряками та огірками
             Житло                                                    У селян всього налічується 10, з них 5
                                                                              старих, всі тісні і не чисті
             Одяг та взуття                                      Достатньо
             Харчі                                                       Достатньо
             Якість води та пиття                           Вода якісна. Горілку селяни п'ють мало і
                                                                              п'яниць мало

Селище Деміївка у 1833 році

       Ось яким Київ того часу запам'ятався майбутньому історикові і археологу, кафедральному протоієрею Петру Лебединцеву, коли він тринадцятирічним підлітком приїхав у 1833 році зі свого рідного села Зеленого Звенигородського повіту вступати до Київської духовної семінарії:

  " На теперішньому передмісті Деміївці не було ніяких будівель, і вся її місцевість складалась із сипучого піску, через який з великими труднощами рухались екіпажі і вози. Праворуч від проїжджої дороги стояли біля струмка військові намети, безводний млин Києво - Михайлівського монастиря, і солдати тренувались у барабанному бої. Либідь затримувала великий став на місці теперешніх городів.На Печерській горі виднілось на південь кладовище, а на схід велика красива будівля Інвалідного будинку з церквою князя Прозоровського, обсажена тополями. На горі виконувалось знесення хат і будиночків, під постріли розпочатого будівництва нової фортеці, яка повинна була оточити Печерську частину Києва..."

"Любов починається з рідної місцевості і переростає потім у любов до всієї країни.

Пізнавати свій край, вивчати його означає любити його ще глибше"

                                                                                     А. Барков

 Праворуч від сучасного шляхопроводу (бульвар Дружби народів – Московська площа) знаходився ставок, який  належав Києво-Печерській лаврі. Ці лаврські володіння називалися «Вышняя (Высшая) Либедь». 

У 19 ст. Києво-Печерський монастир мав ще кілька земельних ділянок як на лівому березі річки Либідь, так і на її правому березі. Тут були городня земля, сінокоси, господарчі та житлові споруди. 

За планом 1831 року на «Низшей Лыбеди» існувало «шесть сараев для сделания кирпича», «три кирпичные обжигательные печи», три житлових будинки, стайня та інше. 

На період 1860-х років узагальнену інформацію про лаврські володіння на річці Либеді надає Л.Похилевич: «Коноплянка в выгонной черте города, по обеим сторонам речки Лыбеди. Урочище заключает в себе: собственно Коноплянку, на правой стороне Лыбеди 136 десятин земли, поросшей большею частиею кустарником. Оно отведено в 1791 году для штатных лаврских служителей. б) Лаврские заводы кирпичные и пивной с прудом на Лыбеди, мельницею, садом и хозяйственными заведениями. Все эти заведения оценивались в 61000 руб. и занимают пространства 86 десятин; но пивоварня перестала варить пиво, со времени введения акциза на пиво. Урочище это отведено Лавре в 1788 году. в) Высшая Лыбедь, бывший пруд с мельницею на Васильковской почтовой дороге. Плотина, разорванная от грозового дождя в 1839 году, не возобновлена к поводу разногласия о том, кто должен содержать плотину, через которую проходит большой тракт. Ныне на месте пруда заведены огороды пространством в 23 десятины, отданные в аренду». 

                                                                           Інформація  з  сайту  old.sobor.in.ua/node