Монумент на Деміївці

                 У 1911 році, коли відзначався 50-річний ювілей відміни кріпосного права, в багатьох містах і селах імперії з'являлися монументи "царю-визволителю" Олександру ІІ. Не залишилась у стороні і Деміївка. За кошти місцевої влади і громадські пожертви було споруджено бронзове погруддя імператора на високому гранітному постаменті, обнесеному металевою огорожею. Є припущення, що поставив цей пам'ятник І.Малиновський, який служив майстром у Владислава Городецького. Незадовго до ювілею селянської реформи він розмістив у місцевій пресі оголошення про те, що береться за помірну плату встановлювати на постаментах погруддя Олександра ІІ в селах Київської губернії.
                Пам'ятник стояв на Великій Васильківській вулиці біля будинку повітового правління, яке знаходилося приблизно навпроти Свято-Вознесенської церкви (сьогодні це Свято-Вознесенський Храм, що на Деміївці). Відкривали його 18 вересня 1911 року вельми урочисто. Підніжжя пам'ятника прикрасилося численними вінками: від селян Деміївки, дрібних дворян, училищ, заводів тощо.
               Але життя монумента виявилося коротким і обірвалось майже одразу після встановлення радянської влади.
        Джерело : А.Березин Монумент на Демиевке//Киевские ведомости.-1995.-3 июня.-с.15

Фото з газети. 1911 рік

Історія однієї вулиці

               27 січня 1909 року (за ст.ст.)   була заснована Деміївська земська народна бібліотека Київського повіту за адресою вул. Нововолодимирська, 6. Протягом майже 20 років колектив бібліотеки намагався знайти хоча б  фотографії цієї вулиці, не сподіваючись отримати фото самого будинку. І цей час настав. Нещодавно читачка нашої бібліотеки Зеленська Наталія Олексіївна надала фотографію  вулиці з  власного сімейного фотоальбому. На світлині - вулиця Нововолодимирська 50-х р.р. минулого століття. Праворуч - будинок під №6.

         Нововолодимирська вулиця виникла на межі XIX — ХХ століття. Назву Олексія Шовкуненка вулиця отримала 1976 року (на честь українського художника О. О. Шовкуненка).     Ліквідована наприкінці 1970-х років у зв'язку із будівництвом висотного корпусу готелю «Мир». 1984 року ім'ям О. Шовкуненка було названо іншу вулицю на Солом'янці. Про колишню назву цієї вулиці свідчить пам'ятна дошка, встановлена на одному з корпусів готелю "Мир". (З Вікіпедії)
      На початку ХХ століття Нововолодимирська вулиця простягалася від вулиці Великої Васильківської (нині проспект Голосіївський) до Деміївського (Червоного) яру (сучасна вулиця Деміївська).
      Крім фотографії, Наталія Олексіївна розповіла бібліотекарям про мешканців цієї вулиці.  У будинку №2  народився і довгий час проживав видатний український тренер і футболіст Валерій Васильович Лобановський. Будинок №1 належав власникам цегельного заводу братам  Доломакіним. Двоповерховий будинок під  № 10 належав ігумені. Мешканці вулиці вважали її матір'ю радянського діяча В.Молотова. Похована на Байковому кладовищі. Жителями вулиці були циркові артисти (ліліпути), професура, військові, лікарі, скульптор-анімаліст, дрібні дворяни...
      Більше тридцяти років пройшло з тих пір, як зникла колись велика вулиця колишньої Деміївки. Сьогодні про це нагадує тільки пам'ятна дошка та невеличкий проїзд до висотного корпусу готелю "Мир".

Сучасне фото

Потішне містечко на Деміївці

                       Потішні містечка - розважальні заклади, що розташовувалися у ХIХ столітті на одному з просторих міських майданів, відведених для проведення Різдва або Пасхи.
                       Потішне містечко будувалося в дві-три лінії. Найпрестижнішою і прибутковою була перша. Тут під наглядом міського архітектора зводилися найбільші "Тимчасові народні театри".
                       На другій лінії містечка розташовувалися балагани середньої руки з труппами, в які входили декілька хлопців та дівчат, клоун, гімнаст, дресирований кінь та собака. Тут були каруселі, катальні гірки, крамнички з ласощами, стояли столи з самоварами, чайниками і склянками. Рознощики пропонували "гарячий сбитень".
                       Продавати горілку заборонялося, але багато присутніх встигало навідатися до шинку, і в балаганному містечку п'яних завжди вистачало. Не напитися на Пасху вважалося останньою справою, мало не гріхом.
                        З 1892 року балагани будували вже на далекій фабрично-сільській Деміївці, куди була можливість доїхати на трамваї. На початку ХХ століття про них пам'ятали лише старожили.
                     Джерело:  Макаров,А. Малая энциклопедия киевской старины, -К.: Довіра, 2002.-с.377-378.

Штунди на Деміївці

             Штунди - християнська секта, офіційні відомості про появу її у Києві були отримані у січні 1870 року.

             Перші київські штундисти з'явилися  в с. Жуляни. Згодом вони перебралися на Деміївку, де вели свою пропаганду серед міщан і в казармах робітників цукрово-рафінадного заводу. Лідером деміївських богошукачів на початку 1880-х років став відставний саперний фельдфебель Іван Андрєєв. Як писала про нього преса, це був "человек, не лишенный способностей и энергии, но самонадеянный и беспокойный". Андрєєв заперечував церкву, ікони і священнодійство. У його будинку на спільні молитви, читання і співбесіди збиралося невелике братство - бл. 50 артільників, робітників, міщан і селян. В деяких мемуарах збереглися досить чіткі вказівки на те, що штундистські лідери діяли спільно з революційним підпіллям.

            Спочатку церква віднеслась до деміївських штундистів досить миролюбно і направила до участі в їх зборах своїх проповідників. З ними вели "изъяснительные и полемические собеседования" благочинний київських церков, у минулому друг київського релігійного письменника А.Муравьова П.Підвисоцький, священник І.Ніцкевич, ієромонах Донського монастиря Арсеній, відомий галіційський церковний діяч Наумович та інші.

            Спільні бесіди братчиків і церковників постійно зривали провокатори, які влаштовували побиття сектантів на деміївському базарі і напади хуліганів ( під видом робітників) на штундистську молельню.

            Влада постійно притискала штундистів, про що свідчить замітка у міській  газеті "Киевлянин" від 15 березня 1883 року : "одна из совращенных в штунду, Ольховникова (женщина 50 лет), заявила, что она отказывается от штундизма, причем добавила, что на нее за штундизм два раза нападали торговки на базаре, а мужа ее побили (...). Вокруг дома священника (И.Ницкевича), куда первоначально были созваны штундисты, вскоре собралась огромная толпа демиевских жителей, пришлось их перевести в становую квартиру, но толпа последовала и туда. О настроении толпы можно судить по тому факту, что две личности, вздумавшие вести разговоры в защиту штундистов, были избиты".

            В тому ж 1883 році була терміново освячена Свято-Вознесенська церква на Деміївці, але вона не мала змоги вмістити всіх бажаючих послухати співбесіди священнослужителів і штундистів. Релігійні диспути збирали на її подвір'ї тисячний натовп, що перетворювало церкву на дискусійний клуб.

           У 1886 році за вказівкою генерал-губернатора А.Дрентельна найбільш активних братчиків засудили на каторжні роботи за богохульство і перешкоджання церковному богослужінню. Андрєєва вислали з Києва. Штундисти, які залишилися на волі, перенесли свою діяльність на Подол, де мали ще більший успіх, ніж на Деміївці, і, назавжди відійшовши від церкви, влились в споріднені їм рухи баптистів і євангельських християн.

   Джерело :Макаров А.Малая энциклопедия Киевской старины.-К.:Довіра,2002.-с.515-516.

З історії приєднання Деміївки до Києва

               Поступово Деміївка перетворювалася на селище - супутник Києва, у зв'язку з чим міською владою та селянами періодично обговорювалось питання про приєднання цієї місцевості до міста.

               Цікаво, що вперше це питання постало ще у 1887 році. Тоді в Думі був підготовлений відповідний проект, який населення сприйняло негативно. Відомо "прошение" жителів Шулявки, що вони не згодні на приєднання. Не виявляли великого бажання стати киянами і деміївці. Це можна пояснити складною фінансово-юридичною процедурою, необхідністю визначити розмір викупних платежів за землю в разі приєднання до міста, розміром податків, які в Києві були в десять разів більші, ніж сплачували деміївці та ін. Тому селяни через своїх уповноважених надсилали відповідні скарги.
              У 1900 році це питання постало знову. У Державному архіві Київської області зберігається ДЪЛО о собраніи свъденій о селъ Деміевкъ по вопросу о присоединеніи къ г.Кіеву или переименованіи въ мъстечко Кіевскаго Уезднаго Полицейскаго Управленія.
              У листі губернатора генерал-майора  Трєпова до г. Кіевского Уездного Исправника від 25 січня 1900 року зазначалося :
              "Вследствіе предложенія Начальника Края о доставленіи свъдъній о с.Деміевкъ, прошу Ваше Высокоблагородіе доставить мнъ въ самый непродолжительный срокъ подробныя свъдънія объ этомъ селъ - по вопросам, изложеннымъ въ прилагаемомъ экземпляръ циркуляра Министерства Внутреннихъ Дълъ отъ 1 апръля 1897 г., за № 12, каковой экземпляръ возвратить".
                02 лютого 1900 року "порученіе" було виконано і всі відомості про Деміївку були направлені на розгляд губернатору.

Базарна (Московська) площа

               Московська площа до 1961 року не мала офіційної назви. В окремих документах фігурує під різними назвами : Базарна, Деміївська базарна, Деміївська. У 1961 році перейменована на пл. Комсомольську, але того ж року здобула назву Автовокзальна - від щойно побудованого Центрального автовокзалу (на місці колишніх складів цукрово-рафінадного заводу).
               Сучасна назва - з 1967 року. Кілька разів підлягала реконструкції :
у 1960-61 роках - у зв'язку із побудовою автовокзалу;
у 1967-68 роках - будівництво об'їзного шляху довкола автовокзалу;
у 1997р. - перепланування центральної частини площі, облаштування Деміївського ринку;
2006-2010 рр. - будівництво шляхопровіду через Московську площу.
                                                       Джерело: Вулиці Києва.Енциклопедичний довідник.-К.:Укр.енц. ім.Бажана, 1995.

Отчет о деятельности Деміевской земской народной библіотеки Кіевского уъзда за 1912 годъ

                                                                                Почт.ст.Деміевка,Ново-Владимірская ул.№6

                                                                     Отчет
       о деятельности Деміевской земской народной библіотеки Кіевского уъзда за 1912 годъ

     1. Съ какого времени существуетъ библіотека (год, мъсяц и число открытія) 1909г. января 27 дня
     2. Общее число подписчиков въ теченіи отчетного года 21
                 В том числе :
                    а) Взрослых мужчинъ 3  женщин -
                    б) Подростковъ ( отъ 12 до 17 лътъ):
                        мужчинъ 2   женщинъ  6
                    в) Малолътних (моложе 12 лътъ):
                        мальчиковъ 4  дъвочек 6
     3. Изъ какихъ    селеній библіотека имъет подписчиковъ и разстояниі этихъ селеній отъ библіотеки                                        с.Деміевки
     4. Число поступившихъ въ теченіи года новых подписчиковъ            7
     5. Сколько подписчиковъ прошлого года и по какой причинъ въ отчетномъ году не пользовались книгами библіотеки?                                                              42
     6. Число наличныхъ книг по отделам
         Число книг годныхъ къ выдачъ
                     духовнонравственныхъ 62
                     исторія и біографія          83
                     географія и этнографія    55
                     Ъстествознание и медицина  81
                     с-хоз.производство и ремесло  49
                     беллетристика                204
                     разнаи содержанія          7                      
                                                                          .................
     9. Сколько книгъ заразъ выдается одному подписчику                     одна
   10. На какой срокъ выдаются книги                                              на двъ недъли
   11. Спрашивались-ли книги, которых нътъ въ библіотеке и какія именно                  Нътъ
   12. Сколько книгъ пропало (испорчено или не возвращено) за отчетный годъ? 
         Отд.1 № 19 Наканунъ исповъди, №20 Наканунъ св. Причещенія
         Отд.2 №181 Великанъ Ісусъ и № 131 Искра любви
    Примечание: Списокъ пропавшихъ книгъ нужно приложить къ этому отчету и указать какіе изъ нихъ желательно пріобръсти для библіотеки.
   13. Въ какіе мъсяцы, дни и часы была открыта библіотека? Январь, февраль, мартъ, апръль, май, іюль, августъ, сентябрь, октябрь, ноябрь и декабрь по вторникамъ и пятницамъ отъ 5 до 6 часовъ вечера, кромъ праздничныхъ дней.
   14. Число дней въ году, въ которые производилась выдача книгъ изъ библіотеки?     92 дня
   15. Какие книги и какихъ авторовъ наиболъечитаются подписчиками?      Гоголь, Пушкин, Маминъ-Сибиряк, Желиховская, Достоевскій, Тургеневъ.
   16. Въ чемъ нуждалась библіотека въ отчетномъ году?
   17. Что требуется для успъшной дъятельности библіотеки!    
         Переводъ библіотеки въ другое мъсто въ виду того, что училище помещается на окраинъ с. Деміевки, гдъ положительно приходиться тонуть въ грязи.
                 Подпись завъдывающаго библіотекой                                     Н.Орлова
                                                           
      Джерело : Дъело Кіевской Уъздной Земской Управы
                        Фонд № 1239
                        Опис № 5
                        Дело № 208
                        лист 93-95