вівторок, 21 червня 2022 р.

Навчальні заклади на Деміївці. Закінчення

 
Деміївський цукрорафінадний завод.
Ненормальну ситуацію вирішили виправити  керівники Деміївського цукрорафінадного заводу (його садибу займає сьогодні кондитерська фабрика "Рошен"). Директор підприємства Р. Ф. Раузер та члени його правління на чолі з В. Р. Леве порушили перед попечителем Київського навчального округу клопотання про відкриття на власні кошти заводської школи, яку могли б відвідувати також і діти деміївських обивателів. Такий дозвіл було отримано, і 16 вересня 1886 року 63 учні (серед них значилися 45 дітей заводських працівників) сіли за парти двокласного заводського училища. Окрім обов'язкових дисциплін, а саме історії, географії, математики і російської мови дівчаток навчали тут рукоділлю, а для хлопчаків було запроваджено уроки військової гімнастики, які проводив запасний гвардійський унтер-офіцер. Окремі вихованці цього училища, що володіли непоганим головом, співали в хорі місцевої Вознесенської церкви. 1890 року воно нараховувало 140 учнів, а 1905 року, перебуваючи вже в статусі трикласного - 200. Училище продовжувало розвиватися і 1915 року, наприклад, значилося вже як чотирикласне. Для його вихованців організовувалися регулярні прогулянки по Голосіївському лісі.

А на час відкриття училища 60 деміївських дітей восьмирічного віку через відсутність у ньому вільних місць залишилися поза школою. І лише 1 вересня 1894 року за ініціативою місцевого сільського Товариства тут було відкрито однокласне безплатне народне училище на 180 учнів у двоповерховому будинку, спорудженому за 7 тисяч рублів госпспособом у російському стилі. Він містився наприкінці провулку, який навпроти місцевої парафіяльної церкви відходив від головної вулиці. 1900 року цей навчальний заклад отримав статус двокласного сільського училища і одночасно щорічну допомогу від державної скарбниці у розмірі 600 рублів.

1 вересня 1902 року при Деміївському храмі було відкрито церковно-парафіяльну школу для 30 дівчат. Вона відзначалася своєю бідністю й існувала, в основному, за рахунок коштів, які жертвував на її потреби священик - 60 рублів щорічно та його дружина - 40 рублів щорічно. Пізніше у цій місцевості з'явилися інші училища, і на 1906-й рік, наприклад, мережа навчальних закладів тут складалася ще й із двокласного сільського училища в Саперній Слобідці, двокласного залізничного училища на 125 учнів-дітей із родин працівників станції Київ-2 Московсько-Києво-Воронізької залізниці на вулиці Великій Китаївській, 8, однокласного народного училища на 100 учнів, що його утримувало своїм коштом місцеве попечительство про народну тверезість, двокласного Міністерського приходського училища на 50 учнів, однокласного земського училища на вулиці Ново-Володимирській, 6 та приватної жіночої гімназії Н. В. Дешиної.

Існували тоді тут ще й 2 безплатні єврейські школи, а саме "Талмуд-Тора" з ознаками звичайного ортодоксального хедера і школа "Тіферес-Бахурим", зорганізована на раціональних началах. Спочатку вони не знаходили між собою спільної мови і перебували в антагоністичних відносинах, проте пізніше, схоже, таки злилися в одну школу, позаяк 1911 року благодійне єврейське Товариство порушувало клопотання щодо відкриття тут нової "Талмуд-Тори".

Населення Деміївки продовжувало невпинно зростати, що викликало ще більшу потребу у начальних закладах. І в цьому напрямку щось таки робилося. Так, 1913 року, наприклад, ХХІХ киівський єпархіальний з'їзд ухвалив придбати за 100 тисяч рублів садибу покійного  протоієрея Феофілакта Рябчинського з усіма будівлями, що на ній збереглися, з тим, щоб відкрити у них 3-є жіноче духовне училище. 1914 року завдяки зусиллям голови Київської повітової земельної управи В. Я. Демченка розпочало своє існування вище початкове училище. У вересні 1915 року на церковному погості було освячено одноповерхову ошатну будівлю для потреб двокомплектної приходської школи, заснованої на кошти місцевих парафіян. І, нарешті, на початку 1917 року викладач Рівненського реального училища М. В. Рибачек порушував перед київською міською владою клопотання щодо дозволу на відкриття тут приватної повноправної гімназії у складі підготовчого та    п'яти основних класів і з обов'язковим викладанням у ній природознавства та сільського господарства. Проте здійсненню цього, корисного для мешканців Деміївки задуму перешкодили всім відомі події, що невдовзі розпочалися.

Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76-77.

четвер, 16 червня 2022 р.

Навчальні заклади на Деміївці. Ч. 2

В. А Суботін

Однак вже наступного року обидві сестри теж виїхали до Петербурга для навчання на вищих медичних курсах, їхня школа автоматично перейшла у повне підпорядкування Київської міської управи. 1879 року вона отримала чудові класи в добротному будинку полковниці Ю. О. Шатової, який містився у межах міста Києва, поблизу дачі професора місцевого університету В. А. Суботіна (район нинішньої Либідської площі). Такому приміщенню могло позаздрити будь-яке із усіх міських училищ, які існували тоді в Києві.

Школу відвідували діти відставних солдатів, ремісників, торговельників, дрібних чиновників тощо, які не були корінними жителями Деміївки і мешкали у ній тимчасово у дешевих квартирах, а роботу мали в самому Києві. Отож  користі від них це приміське село не відчувало ніякої. До учнів формально Деміївської, а фактично Либідської школи, яких нараховувалося тоді 75 осіб, а саме 9 - із Нової Забудови (район нинішніх вулиць Великої Васильківської та Антоновича (кол. Горького), 5 - із Байкової гори, 29 - із Саперної Слобідки і 32 - із самої Деміївки, не значилося жодної дитини із родин деміївських селян. І вона була постійно переповнена, як і сусіднє Володимирське училище, яке містилося на Володимирській площі (на ній міститься нині палац "Україна").

Враховуючи ці та інші обставини, Київська міська дума ухвалила була перевести Деміївське училище на вулицю Жилянську. Переселення мало відбутися 1882 року, коли закінчувався термін оренди приміщення в будинку Ю. О. Шатової. Проте з якихось причин реалізація цієї думської ухвали в життя не відбулася. Існувало припущення, що залишенню училища на старому місці сприяв один впливовий гласний Міської думи.

Однак уже 1885 року про ситуацію з училищем нагадала училищна комісія, яка діяла при тій самій думі. Цього разу ніяких перешкод не виявилося, і 5 травня наступного року його таки було переведено із будинку Ю. О. Шатової в будинок Нікітіна (чи Нікуліна) який містився на Кінній площі (де нині височить Миколаівський костел). А величезна приміська Деміївка, в якій мешкало тоді вже 6958 чоловік (в їх числі 3670 євреєїв, які своїх дітей у згадане вище училище не посилали, позаяк мали своє), залишилися без початкової школи.

Далі буде...

Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76-77.

вівторок, 14 червня 2022 р.

Навчальні заклади на Деміївці

 1874 року в Києві було здійснено черговий однодненний перепис населення. Під цю акцію потрапило також і передмістя Деміївка (разом із Саперною Слобідкою), яка перебувала територіально у складі Киівського повіту. Кількість її жителів становила тоді 3554 особи.

Той перепис виявив жахливий стан народної освіти у цьому населеному пункті. Із 552 його дітей віком від 7 до 14 років лише 117 (22%) визнали себе грамотними, 52 (9%) - такими, що вміють читати, і 383 (69%) - геть безграмотними. Їхні батьки належали до різних соціальних станів і мали, звісна річ, далеко не однакові можливості надати своїм дітям бодай початкову освіту. Це свідчить, що найбільше грамотних дітей припадало на дворянські та єврейські, а найменше - на солдатські й селянські родини. Звідси випливає, що рівень освіченості серед деміївської дітвори перебував у прямій залежності від рівня матеріального статку їхніх батьків. Проте стверджувати це категорично не можна. Дещо залежало ще й від ставлення дорослих до навчання своїх чад. До найбіднішого прошарку населення Деміївки належали відставні солдати, однак вони глибше за більш заможних селян усвідомлювали необхідність володіння грамотою.

Для охоплення навчанням усіх деміївських дітей знадобилося б 2-3 нормальні школи. Проте на той час у цьому передмісті функціонувала лише одна приватна народна школа на 70 учнівських місць, яку 1871 року заснувала на власні кошти Н. В. Шатова, донька власниці місцевого цегельного заводу. Пізніше, змінивши своє прізвище (за чоловіком) на Тальберг і отримавши вищу медичну освіту, вона стала чи не найпершою київською жінкою-лікарем, яка користувалася в місті великою популярністю. Могила Н. В. Тальберг добре збереглася до наших днів і знаходиться на центральній алеї Байкового цвинтаря.

Фото з архіву М. Кальницького

Хоча плата за навчання в школі Н. В. Шатової була начебто й невисокою, всього 30 копійок на місяць, проте для багатодітних родин вона виявилася непосильною. Коли борг досягав певної величини, батьки припиняли відвідування своїми дітьми цієї школи і поновлювали його лише тоді, коли отримували від її власниці запрошення на безплатне навчання. Останнє для всіх без винятку найбідніших дітей Деміївки Н. Шатова планувала запровадити вже з 1875 року, що викликало б значний приріст кількості учнів в школі. З метою забезпечення належних умов для навчального процесу потрібно було розширити її приміщення шляхом  здійснення прибудови та взяти на роботу ще одного викладача із платнею 300 рублів на рік. Усе це потребувало значних додаткових коштів, що їх ентузіастка народної освіти сподівалася отримати від київської міської влади, яким було вигідніше погодитися з її намірами, аніж засновувати нову школу. Як воно відбувалося насправді, з'ясувати не вдалося.

Проте відомо, що незабаром Н. В. Шатова виїхала до Петербурга на навчання, а керувати школою продовжували її рідні молодші сестри А. В. та М. В. Шатови. Зусиллями останніх рівень навчального процесу тут досяг досить високої позначки. Зразковою школою зацікавилися навіть київська влада. 1874 року її відвідала група гласних (депутатів) Міської думи на чолі з міським головою М. К. Ренненкампфом. Наслідком цього візиту стало призначення розміру щорічної грошової субсидії, спрямованої на утримання школи.

Далі буде...

Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76.

вівторок, 29 березня 2022 р.

Трохи історії. Деміївка. 1909 рік.


 Джерело: Кіевская мысль. - 1909. -12 апреля. - № 100.

Джерело: Кіевская мысль. - 1909. - 3 іюня. - № 151.

Джерело: Кіевская мысль. - 1909. - 7 іюня. - № 155.

субота, 15 січня 2022 р.

Раритетна бляшанка з логотипом Деміївки

 Цікаво було дізнатися нам, бібліотекарям, що за поребриком на інтернет-аукціоні виставлений лот продажу бляшанки кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Акціонерного товариства "Валентинъ Ефимовъ" (Кіевъ-Деміевка). Висота виробу - 13,5 см, довжина - 19 см. 



вівторок, 11 січня 2022 р.

Ревизская сказка.1861 рік. Деміївка

Цей документ, датований 31 серпня (за ст.ст.) 1861 року, свідчить про виключення з військового відомства солдата Павла Даниловича Овчаренка та сестри його Мотрони для зарахування їх до казенних* селян села Деміївки Київської губернії.



 *Казенний - належний казні (заст.)

Колектив бібліотеки "Деміївська" висловлює щиру  подяку Алексу Краковському за надані матеріали з історії селища Деміївки.