Серед усіх околиць Києва село Деміївка по праву вважалося однією з найзаможніших територій. «Тут можна зустріти великі кам'яні 2-3-поверхові будинки, які сміливо могли б стояти на будь-який центральній вулиці Києва», - вигукував автор путівника по Києву.
 |
| Передмістя Деміївка на плані Києва. 1912 рік |
Однак за тендітним фасадом благополуччя Деміївка ховала свої хронічні хвороби. Одна з них - тотальна антисанітарія, яку спровокували кияни. На кордоні передмістя з боку Києва асенізаційні обози регулярно скидали нечистоти, влаштувавши там велике звалище.
«Як тільки ви підходите до мосту, вас вражає вид червоної води на Либеді і червоного піску на мілинах. Не знаючи, куди подітися від смороду, ви намагаєтеся не дихати, не розкривати рота. Швидко минаючи міст, ви дуже помиляєтеся, якщо думаєте, що вже позбулися смороду: город, на який протягом цілої зими складали нечистоти з міста, не перестає видавати сморід і тепер - влітку (не кажучи про весну), - особливо вечорами і ночами. Немає можливості відкривати вікна, освіжати кімнати! Днем пил, вночі сморід», - змальовував непривабливу картину житель Деміївки.
