Колишній 2-й казенний склад спирту

           Після того, як в Російській імперії ввели державну винну монополію, центрами розповсюдження "зеленого змія" стали казенні винні склади. У Києві їх було два: один, ближче до центру, на вулиці Кудрявській (пізніше широко відомий як лікеро-горілчаний завод), другий - на Деміївці.  Приміщення для другого складу в 1897 році побудував академік Ніколаєв. Під час першої світової війни, коли в Росії ввели "сухий закон", тут облаштували снарядний завод, потім - підприємство "Червоний гумовик", згодом - завод "Київгума". Але старовинна брама на території колишнього складу залишилась практично у тому вигляді, якою її спроектував Ніколаєв.

Брама колишнього горілчаного складу та снарядного заводу.

Цукеркове виробництво

           На початку 1890-х років на Деміївці по вул Великій Васильківській,60 (сучасний проспект Голосіївський,60, де розташований житловий комплекс "Парк авеню"), купець Валентин Єфімов заснував невеличке кустарне підприємсво, яке випускало цукерки. У 1897 році Єфімов вирішив розширити його, перетворивши на акціонерне підприємство.  Щоправда, його "менеджмент" виявився невдалим, і реорганізована фабрика зазнавала значних збитків. Тоді 1901 року акціонери змінили керівництво. Підприємство очолили вихідці зі Швейцарії брати Вюрглери. Вони зуміли оновити фабричне обладнання, спорудили нові корпуси, поліпшили якість сировини. Усе це сприяло покращенню справ, і "парова фабрика шоколаду та цукерок" у Деміївці почала давати солідні прибутки (при цьому фірма зберегла назву "Валентин Єфімов", хоча він сам практично не брав участі в її роботі).

   Бланк цукеркової фабрики "Валентин Єфімов" із зображенням фабричних будівель.         Поч. ХХст.   Із архіву М. Кальницького.

Освіта на Деміївці

           Перепис 1874 року виявив жахливий стан народної освіти у цьому населеному пункті. Із 552 його дітей віком від 7 до 14 років лише 117 (22%) визнали себе письменними, 52 (9%) - такими, що вміють читати, і 383 (69%) - геть неписьменними. Їхні батьки належали до різних соціальних станів і мали, звісна річ, далеко не однакові можливості надати своїм дітям початкову освіту.

           Найбільше письменних дітей припадало на дворянські та єврейські, а найменше - на солдатські та селянські родини.

Фото з архіву М.Кальницького

           У 1871 році Н.В.Шатова (донька власниці місцевого цегляного заводу) на власні кошти заснувала приватну народну  школу на 70 учнівських місць. Пізніше, змінивши своє прізвище (за чоловіком) на Тальберг і отримавши вищу медичну освіту, вона стала чи не найпершою київською жінкою-лікарем, яка користувалася у місті великою популярністю. Могила Н.В. Тальберг добре збереглася до наших днів і знаходиться на центральній алеї  Байкового цвинтаря.

Вулиця Велика Васильківська на Деміївці

              Ще в середині ХІХст. для проїзду з Великої Васильківської (сьогодні це проспект Голосіївський) у місто Київ доводилось зупинятися біля шлагбаума, який знаходився у районі Бесарабки, на початку нинішньої Великої Васильківської вулиці (колишня Червоноармійська). Тут перевірялись паспорти для пропуску проїжджих у Київ.
              В 1900р. Деміївка мала 506 дворів, 2848 жителів, з них чоловіків - 1431, жінок - 1417. Головним заняттям жителів були торгівля і ремесло. Багато селян відправлялось у Київ на фабрики і заводи.
              Віддаль від повітового міста до Деміївки - 1 верста, до залізничної станції - 1/4 версти (станція Київ - Московський), пароходної пристані - 6 верств.

                                         Велика Васильківська вулиця на Деміївці. Фото кінця ХІХ ст.

Цукрово - рафінадний завод на Деміївці

          В  1869 - 1870 роках на Деміївці спорудили Київський цукрово - рафінадний завод, котрий швидко став одним з найбільших підприємств усього регіону.

                                                                          Зображення 1870-х років