Історія однієї вулиці

               27 січня 1909 року (за ст.ст.)   була заснована Деміївська земська народна бібліотека Київського повіту за адресою вул. Нововолодимирська, 6. Протягом майже 20 років колектив бібліотеки намагався знайти хоча б  фотографії цієї вулиці, не сподіваючись отримати фото самого будинку. І цей час настав. Нещодавно читачка нашої бібліотеки Зеленська Наталія Олексіївна надала фотографію  вулиці з  власного сімейного фотоальбому. На світлині - вулиця Нововолодимирська 50-х р.р. минулого століття. Праворуч - будинок під №6.

         Нововолодимирська вулиця виникла на межі XIX — ХХ століття. Назву Олексія Шовкуненка вулиця отримала 1976 року (на честь українського художника О. О. Шовкуненка).     Ліквідована наприкінці 1970-х років у зв'язку із будівництвом висотного корпусу готелю «Мир». 1984 року ім'ям О. Шовкуненка було названо іншу вулицю на Солом'янці. Про колишню назву цієї вулиці свідчить пам'ятна дошка, встановлена на одному з корпусів готелю "Мир". (З Вікіпедії)
      На початку ХХ століття Нововолодимирська вулиця простягалася від вулиці Великої Васильківської (нині проспект Голосіївський) до Деміївського (Червоного) яру (сучасна вулиця Деміївська).
      Крім фотографії, Наталія Олексіївна розповіла бібліотекарям про мешканців цієї вулиці.  У будинку №2  народився і довгий час проживав видатний український тренер і футболіст Валерій Васильович Лобановський. Будинок №1 належав власникам цегельного заводу братам  Доломакіним. Двоповерховий будинок під  № 10 належав ігумені. Мешканці вулиці вважали її матір'ю радянського діяча В.Молотова. Похована на Байковому кладовищі. Жителями вулиці були циркові артисти (ліліпути), професура, військові, лікарі, скульптор-анімаліст, дрібні дворяни...
      Більше тридцяти років пройшло з тих пір, як зникла колись велика вулиця колишньої Деміївки. Сьогодні про це нагадує тільки пам'ятна дошка та невеличкий проїзд до висотного корпусу готелю "Мир".

Сучасне фото

Потішне містечко на Деміївці

                       Потішні містечка - розважальні заклади, що розташовувалися у ХIХ столітті на одному з просторих міських майданів, відведених для проведення Різдва або Пасхи.
                       Потішне містечко будувалося в дві-три лінії. Найпрестижнішою і прибутковою була перша. Тут під наглядом міського архітектора зводилися найбільші "Тимчасові народні театри".
                       На другій лінії містечка розташовувалися балагани середньої руки з труппами, в які входили декілька хлопців та дівчат, клоун, гімнаст, дресирований кінь та собака. Тут були каруселі, катальні гірки, крамнички з ласощами, стояли столи з самоварами, чайниками і склянками. Рознощики пропонували "гарячий сбитень".
                       Продавати горілку заборонялося, але багато присутніх встигало навідатися до шинку, і в балаганному містечку п'яних завжди вистачало. Не напитися на Пасху вважалося останньою справою, мало не гріхом.
                        З 1892 року балагани будували вже на далекій фабрично-сільській Деміївці, куди була можливість доїхати на трамваї. На початку ХХ століття про них пам'ятали лише старожили.
                     Джерело:  Макаров,А. Малая энциклопедия киевской старины, -К.: Довіра, 2002.-с.377-378.