Трамвайний музей - з Деміївки родом

     У 1927 році (на честь 10-ї річниці Жовтня) в приміщенні Деміївського трамвайного депо був створений 1-й всесоюзний трамвайний музей. Розмістили в ньому вагони конки, трамвай, деяке обладнання, агрегати. Збиралися всіма господарствами колишнього Радянського Союзу зробити його Всесоюзним, але мрія не здійснилася: роки НЕПу, голодомор, будівництво трамваїв в інших регіонах країни. Всі мали проблеми - їм було не до музею.

    У 1942 році музей був повністю розграбований фашистами. Після звільнення Києва, у зв'язку з відсутністю експонатів, не відновив своєї роботи.

          Джерело: Лівінська, Л.А. Історія створення музея електротранспорта.

  Галайба, В. Трамвайний музей - з Деміївки родом// Вечірній Київ.-1996. - 13 листопада.- с.8.    

Персональний трамвайний вагон Давида Марголіна

   Марголін Дави́д Семе́нович (1850 — помер не раніше середини 1920-х) — київський купець 1-ї гільдії, підприємець, меценат і громадський діяч, багаторічний голова правління Товариства Київської міської залізниці, власник Деміївського трамвая. 

   Деміївською трамвайною лінією курсували 6 вагонів. Вряди-годи виходив на лінію й сьомий - персональний вагон-салон "люкс" Д.С.Марголіна, побудований у 1904 році заводом MAN за індивідуальним замовленням. Вагон мав вітражне скло, внутрішню оббивку з червоного дерева, а також дзеркала, шкіряні дивани та інші розкішні меблі.

             Після революції на базі цього вагону був створений вагон-лабораторія для всебічних випробовувань електрообладнання рухомого складу. І по суті з'явився унікальним зразком трамвайної техніки. У 1928 році салон збагатився ще й цінним австрійським обладнанням Siemens-Schuckert. Установка реєструючих приладів представляла собою змонтовані на щиті бортового самописця амперметр, вольтметр і ватметр, а також динамо-машину для обліку швидкості. На козирку торцевої частини кузова знаходилася штепсельна вилка для з'єднання зі струмоприймачем випробуваного екіпажу.

                  Аж до списання в середині 1950-х р.р. вагон-лабораторія неодноразово використовувався для визначення оптимальних режимів роботи рухомого складу і ефективних способів економії електроенергії.

 Джерело : Ермак, Д.А. Трамвай на улицах Киева=Trams on the Streets of Kiev.- K.:Sky Horse, 2011.
   Галайба, В. Трамвайний музей - з Деміївки родом// Вечірній Київ.-1996. - 13 листопада.- с.8.    

Трамвай на Деміївці

          На початку ХХ сторіччя Деміївка мала досить розгалужену мережу як промислових підприємств, так і закладів торгівлі. І все ж основна маса 30-тисячного населення не уявляла свого існування без постійного відвідування Києва. І майбуть невипадково один з перших двох маршрутів "конки" - своєрідного трамваю на кінній тязі, запровадженого в місті 1891 року, пролягав від Караваєвської (нині Л.Толстого) площі у напрямку саме цього села-передмістя.

      Зазначена вище обставина не залишилася поза увагою й голови правління товариства київської міської залізниці (трамваю) Д.С.Марголіна, який вирішив ощасливити мешканців Деміївки, спорудивши тут за власні кошти окрему від Києва трамвайну лінію. Після всіх необхідних погоджень, отримавши від київського земства концесію на 50 років, Давид Марголін доручив інженерові Гаазу і полковникові Пушешникову розпочати в березні 1910 року будівництво з тим, щоб закінчити його через два місяці. За цей час укладено три версти залізних рейок від залізничного переїзду до виїзду з Деміївки на Васильків, де містився тоді Келаровий сад (в районі нинішнього готелю "Мир", не зберігся); у кінці лінії, на вулиці Павлівській (не збереглася) споруджено електростанцію з дизель-мотором потужністю 125 кінських сил та депо з двосвітним приміщенням, розрахованим на 4 трамвайні вагони.

Транспортування вагонів Деміївського трамваю по тимчасовій з'єднувальній гілці на одному рівні із залізничним полотном.  1910-ті роки

       Урочисте освячення трамваю здійснив 26 червня (за ст.ст.) 1911 року ієрей місцевої Вознесенської церкви отець Василій у присутності представників Києва, деміївської сільської адміністрації та деміївської  єврейської общини. Вони й стали його першими пасажирами та учасниками бенкету, що його було влаштовано з цієї нагоди в приміщенні депо.

         Нова трамвайна лінія складалася з двох ділянок : від залізничного переїзду до поліцейського участка та від останнього до Келарового саду на Павлійській вулиці. Нею постійно курсували 6 вагонів типу так званих "семисотих", які розпочинали свій рух о 6.30 годині ранку і закінчували його о 12 годині ночі.  Вартість проїзду на кожній з дільниць окремо становила 3 копійки, а на обох, разом узятих - 5 копійок, що забезпечувало щоденну виручку у розмірі 40-45 карбованців. Цікаво, що маючи власну електростанцію, Д.С.Марголін використовував для свого підприємства струм електростанції київської міської залізниці, через що його (струму) часто не вистачало для власних потреб залізниці.
          Радянській владі Деміївській трамвай  дістався, звісно, безоплатно. Трамвайна лінія припинила своє існування   у 1980 році.

Трамвай на Голосіївській площі. 60-ті роки

 Джерело : Ермак, Д.А. Трамвай на улицах Киева=Trams on the Streets of Kiev.- K.:Sky Horse, 2011.
   Галайба, В. Трамвайний музей - з Деміївки родом// Вечірній Київ.-1996. - 13 листопада.- с.8.             

Життя і побут населення Деміївки у ХІХ ст.

Цукрово-рафінадний завод на Деміївці

 Нещодавно мені потрапило до рук цікаве старовинне видання. Французький письменник і журналіст Віктор Тіссо (1845-1917), автор відомих свого часу книг про різні країни і народи, в 1883 році випустив у Парижі книгу під назвою "La Russie et les Russes. Indiscretions de voyage." ("Росія і рускіє"). Нагадаю, що Росією в той час називали всю територію неосяжної імперії, яка включала і більшу частину України. Книга Тіссо складається з двох частин, причому перша цілком присвячена тодішній Малоросії і, зокрема, Києву.

   Перший уривок, наведений нижче, розповідає про відвідини Віктором Тіссо тодішньої київської околиці - Деміївки, де він у супроводі французького консульського агента у Києві Едуарда де Молінарі спостерігав за побутом українських робітників.

                                                                                                                        Михайло Кальницький                         

                           Детальніше можна прочитати у рубриці "Все про Деміївку" :

- Victor Tissot  "La Russie et les Russes. Indiscretions de voyage" (Тіссо Віктор "Росія і рускіє")                                                                                                 Фабрика на Демиевке 

-  Victor Tissot "La Russie et les Russes. Indiscretions de voyage" (Тіссо Віктор "Росія і рускіє")                                                                                                  Кабак на Демиевке

Школа на ідиш на Деміївці

Згадку про школу на Деміївці можна знайти у біографічних статтях "Російської єврейської енциклопедії: "Броварник", "Добин Ш.", "Левітан М." та ін.

Фото з книги Цві Гітельмана "Контрасти століття" (англ., 1988)

Зі всієї групи зображених на фото не вказано жодного прізвища. Але у книзі Йєшуе Любомирського (1885-1977) "На життєвих шляхах",  видавництва "Радянський письменник" на ідиш у 1976 році, у розділі спогадів, присвячених поету Ошеру Шварцману, автор писав : "1911 рік. Одна з київських околиць, відома під назвою - Деміївка. Там тоді існувала таємна школа для єврейських дітей, де всі предмети викладалися на ідиш. Я в цій школі викладав ідиш та історію єврейського народу. Тамошній пристав знав про існування школи, але прикидався, що нічого не відає. Причина виявилася банальною: значний хабар перетворив його на сліпого, глухого й німого. В тій самій Деміївці час від часу проходили нелегальні літературні зустрічі юних ідишистів. Головним серед них був Борех Шварцман, в ті роки студент Київського комерційного інституту". 
Також Й. Любомирський згадував, що вечори відвідували Давид Бергельсон, Мойсей Рафальський та Ошер Шварцман, ім'ям якого названа бібліотека в місті Києві.

На старій, вицвілій фотографії ми бачимо групу молоді студентського віку і дівчаток-школярок. Хлопців немає, їх місце у хедері. Ось друга, крім мови ідиш, особливість : школу на Деміївці відвідували тільки дівчата. Є припущення, що школа існувала тільки під час канікул, а більшість вчителів були студентами.

                                  Джерело :http://newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=158

Деміївські цукерки

В кінці ХІХ ст. по вулиці Великій Васильківській №60 (Деміївка) було засноване невеличке кустарне підприємство Валентина Єфімова, яке випускало цукерки. У 1907 році після установки парового котла підприємство стало називатись паровою цукерковою фабрикою.

Виробництво велось ручним способом, без застосування яких-небудь машин. Тут працювало близько 60 робітників. Випуск продукції становив до 200 тонн цукерок на рік або в середньому трохи більше, ніж півтонни на добу. В літній час випуск продукції зменшувався або зовсім припинявся, внаслідок чого значна частина робітників з фабрики звільнялась.

Заробіток робітників за 12-14-годинний робочий день становив: у жінок до 50 коп., у чоловіків від 60 до 1 крб.

 Один із корпусів кондитерської фабрики. Зруйнований у 2008 році.

Жерстяна коробка для цукерок фабрики "Валентин Єфімов". 

З приватної колекції О. Бєлої.

                

Обгортки для цукерок АТ "Валентин Єфімов" Київ-Деміївка
Фото з приватної колекції Павла Пещеренка

Деміївська вільна пожежна дружина

                                               

           30 грудня 1913 року відбулося освячення будинку Деміївської вільної пожежної дружини у власній садибі. Це придбання Деміївка отримала завдяки клопотанню члена Державної Думи В.Я.Демченка, за сприяння якого була видана позика в розмірі 10000 рублів. Близько половини цієї суми пішло на придбання садиби на Китаївській вулиці. Побудований 2-поверховий кам'яний будинок, при ньому дерев'яна пожежна каланча 10-сажнів висоти і флігель-команда для молодшого персоналу пожежних обійшлася близько 15 000 рублів. Таким чином, на будівництві є борг. При зведенні будівлі для дружини особистою участю і грошима багато допомогли голова правління Деміївської вільно-пожежної дружини С.Н.Жучківський (начальник місцевої поштової контори), власник Деміївського пивоварного заводу п.Шульц і начальник дружини П.С.Гуляницький.
                               На першому кам'яному поверсі  будівлі знаходиться високий просторий сарай на шість пожежних виїздів і  конюшня на відповідне число коней. Трубний сарай і стайня обладнані і влаштовані краще, ніж у багатьох повітових, навіть деяких губернських містах.
                      На другому дерев'яному поверсі цього ж будинку розташована квартира брандмейстера, канцелярія громади і великий зал, який можна буде використати з комерційних цілей.
                                        Джерело: Ковалинский В. 1913 год: газеты писали// Газета 2000.- №1.-с.32

Пам'яті великого тренера

                   6 січня 1939 року на Деміївці на колишній вулиці Ново-Володимирський у будинку № 1 у простій робітничій сім'ї Лобановських народився хлопчик Валерій, у майбутньому - видатний український футболіст і тренер, Герой України. Освіту також здобував на Деміївці. Навчався у звичайній київській школі № 319 (Червонозоряний проспект, 146). Зараз там встановлено меморіальну дошку, а сам навчальний заклад названо іменем Лобановського. До речі, закінчив школу зі срібною медаллю.
    17 грудня 2015 року рішенням Київради проспект Червонозоряний було перейменовано на проспект Валерія Лобановського.