Ярмарок на Деміївці

  "Що ж стосується народу українського, 
то він ярмарки любив і любить усією душею, 
адже всі дороги з ярмарку ведуть у корчму. 
Могорич справа така.
 Да що я ж пояснюю?! Одним словом – ярмарок! "

 (О.Назарчук).

По всій Україні крім основних ярмарків існували також “додаткові”, або спеціалізовані ярмарки: “чорні” (для простолюдинів), “кінні”, “хлібні” та ін.   Для того часу було характерним те, що безпосередньо на статус осередку і розвиток торгівлі на ньому впливали такі три головні чинники: 1) зручність вибраного часу (коли саме найкраще продається-купується певний товар); 2) місце розташування (віддаленість від інших населених пунктів); 3) облаштованість шляхів.

   На ярмарку можна виділити ще одну деталь - наявність організованої субкультури циган, які торгували кіньми: „Десятки тысяч ворованных европейских лошадей ковыляли и колесили по российским просторам (многие старше семи лет!), и никто ничего с этим поделать не мог. Спрос на лошадей все возрастал, поскольку обычно крестьяне приезжали на ярмарку, чтобы купить лошадь или пропить деньги, скопленные на лошадь. Цыгане предлагали самый разнообразный тюнинг лошадей - перекрашивали их, выправляли мятых (надували), устанавливали седла-дуги-оглобли. Иногда они надували лошадей горячим дымом, и те висели над ярмаркой, покачиваясь и веселя народ громким ржанием"

   В селищі Деміївка ярмарок відбувався двічі на місяць - в п'ятницю. 

На ярмарках вирувало життя, яке любили спостерігати письменники та художники. Тут у митців народжувалися сюжети майбутніх творів, з'являлося натхнення.

ЦЕННОЕ ПРИОБРЕТЕНИЕ

Покупать лошадь надо было на ярмарке, которая собиралась по воскресным дням на Демиевке, то есть в одном из окраинных районов тогдашнего Киева.