Голосіїв. 2001 рік

  Фото П. Жука   2001 рік.

Голосіїв. Одеська площа. 2001 рік

Одеська площа. 2001 рік. Фото П. Жука

Голосіївський проспект. 2001 рік

Голосіївський проспект. 2001 рік. Фото П. Жука

Голосієво, Голосієво – вічна Києва краса

  Наша історія - наша пам'ять

2001 рік. Фото П.Жука

Голосієво, Голосієво – вічна Києва краса

 Наша історія - наша пам'ять

22 роки тому, а саме - у 2001 році ми всі святкували 80-річчя Голосіївського району (колишня назва - Московський).

З того часу, в архіві бібліотеки "Деміївська" зберігається близько 40 фотографій, які нам подарував тодішній заступник голови району - Павло Федорович Жук, за що ми йому безмежно вдячні.

Запрошуємо разом помилуватися красою і величчю рідного району і пропонуємо Вам  фотоквест: на блозі бібліотеки ми опублікуємо ці світлини, а Ви маєте  впізнати  місцевість.

Впевнені - це буде цікаво! Ви отримаєте можливість побачити як за ці роки змінювався наш  район. І буде приємно, якщо Ви впізнаєте ці місця та поділитесь з приводу цього своїми враженнями та спогадами.

2001 рік. Фото П.Жука.

Навчальні заклади на Деміївці. Закінчення

 

Деміївський цукрорафінадний завод.

Ненормальну ситуацію вирішили виправити  керівники Деміївського цукрорафінадного заводу (його садибу займає сьогодні кондитерська фабрика "Рошен"). Директор підприємства Р. Ф. Раузер та члени його правління на чолі з В. Р. Леве порушили перед попечителем Київського навчального округу клопотання про відкриття на власні кошти заводської школи, яку могли б відвідувати також і діти деміївських обивателів. Такий дозвіл було отримано, і 16 вересня 1886 року 63 учні (серед них значилися 45 дітей заводських працівників) сіли за парти двокласного заводського училища. Окрім обов'язкових дисциплін, а саме історії, географії, математики і російської мови дівчаток навчали тут рукоділлю, а для хлопчаків було запроваджено уроки військової гімнастики, які проводив запасний гвардійський унтер-офіцер. Окремі вихованці цього училища, що володіли непоганим головом, співали в хорі місцевої Вознесенської церкви. 1890 року воно нараховувало 140 учнів, а 1905 року, перебуваючи вже в статусі трикласного - 200. Училище продовжувало розвиватися і 1915 року, наприклад, значилося вже як чотирикласне. Для його вихованців організовувалися регулярні прогулянки по Голосіївському лісі.

А на час відкриття училища 60 деміївських дітей восьмирічного віку через відсутність у ньому вільних місць залишилися поза школою. І лише 1 вересня 1894 року за ініціативою місцевого сільського Товариства тут було відкрито однокласне безплатне народне училище на 180 учнів у двоповерховому будинку, спорудженому за 7 тисяч рублів госпспособом у російському стилі. Він містився наприкінці провулку, який навпроти місцевої парафіяльної церкви відходив від головної вулиці. 1900 року цей навчальний заклад отримав статус двокласного сільського училища і одночасно щорічну допомогу від державної скарбниці у розмірі 600 рублів.

1 вересня 1902 року при Деміївському храмі було відкрито церковно-парафіяльну школу для 30 дівчат. Вона відзначалася своєю бідністю й існувала, в основному, за рахунок коштів, які жертвував на її потреби священик - 60 рублів щорічно та його дружина - 40 рублів щорічно. Пізніше у цій місцевості з'явилися інші училища, і на 1906-й рік, наприклад, мережа навчальних закладів тут складалася ще й із двокласного сільського училища в Саперній Слобідці, двокласного залізничного училища на 125 учнів-дітей із родин працівників станції Київ-2 Московсько-Києво-Воронізької залізниці на вулиці Великій Китаївській, 8, однокласного народного училища на 100 учнів, що його утримувало своїм коштом місцеве попечительство про народну тверезість, двокласного Міністерського приходського училища на 50 учнів, однокласного земського училища на вулиці Ново-Володимирській, 6 та приватної жіночої гімназії Н. В. Дешиної.

Існували тоді тут ще й 2 безплатні єврейські школи, а саме "Талмуд-Тора" з ознаками звичайного ортодоксального хедера і школа "Тіферес-Бахурим", зорганізована на раціональних началах. Спочатку вони не знаходили між собою спільної мови і перебували в антагоністичних відносинах, проте пізніше, схоже, таки злилися в одну школу, позаяк 1911 року благодійне єврейське Товариство порушувало клопотання щодо відкриття тут нової "Талмуд-Тори".

Населення Деміївки продовжувало невпинно зростати, що викликало ще більшу потребу у начальних закладах. І в цьому напрямку щось таки робилося. Так, 1913 року, наприклад, ХХІХ киівський єпархіальний з'їзд ухвалив придбати за 100 тисяч рублів садибу покійного  протоієрея Феофілакта Рябчинського з усіма будівлями, що на ній збереглися, з тим, щоб відкрити у них 3-є жіноче духовне училище. 1914 року завдяки зусиллям голови Київської повітової земельної управи В. Я. Демченка розпочало своє існування вище початкове училище. У вересні 1915 року на церковному погості було освячено одноповерхову ошатну будівлю для потреб двокомплектної приходської школи, заснованої на кошти місцевих парафіян. І, нарешті, на початку 1917 року викладач Рівненського реального училища М. В. Рибачек порушував перед київською міською владою клопотання щодо дозволу на відкриття тут приватної повноправної гімназії у складі підготовчого та    п'яти основних класів і з обов'язковим викладанням у ній природознавства та сільського господарства. Проте здійсненню цього, корисного для мешканців Деміївки задуму перешкодили всім відомі події, що невдовзі розпочалися.

Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76-77.

Навчальні заклади на Деміївці. Ч. 2

В. А Суботін

Однак вже наступного року обидві сестри теж виїхали до Петербурга для навчання на вищих медичних курсах, їхня школа автоматично перейшла у повне підпорядкування Київської міської управи. 1879 року вона отримала чудові класи в добротному будинку полковниці Ю. О. Шатової, який містився у межах міста Києва, поблизу дачі професора місцевого університету В. А. Суботіна (район нинішньої Либідської площі). Такому приміщенню могло позаздрити будь-яке із усіх міських училищ, які існували тоді в Києві.

Школу відвідували діти відставних солдатів, ремісників, торговельників, дрібних чиновників тощо, які не були корінними жителями Деміївки і мешкали у ній тимчасово у дешевих квартирах, а роботу мали в самому Києві. Отож  користі від них це приміське село не відчувало ніякої. До учнів формально Деміївської, а фактично Либідської школи, яких нараховувалося тоді 75 осіб, а саме 9 - із Нової Забудови (район нинішніх вулиць Великої Васильківської та Антоновича (кол. Горького), 5 - із Байкової гори, 29 - із Саперної Слобідки і 32 - із самої Деміївки, не значилося жодної дитини із родин деміївських селян. І вона була постійно переповнена, як і сусіднє Володимирське училище, яке містилося на Володимирській площі (на ній міститься нині палац "Україна").

Враховуючи ці та інші обставини, Київська міська дума ухвалила була перевести Деміївське училище на вулицю Жилянську. Переселення мало відбутися 1882 року, коли закінчувався термін оренди приміщення в будинку Ю. О. Шатової. Проте з якихось причин реалізація цієї думської ухвали в життя не відбулася. Існувало припущення, що залишенню училища на старому місці сприяв один впливовий гласний Міської думи.

Однак уже 1885 року про ситуацію з училищем нагадала училищна комісія, яка діяла при тій самій думі. Цього разу ніяких перешкод не виявилося, і 5 травня наступного року його таки було переведено із будинку Ю. О. Шатової в будинок Нікітіна (чи Нікуліна) який містився на Кінній площі (де нині височить Миколаівський костел). А величезна приміська Деміївка, в якій мешкало тоді вже 6958 чоловік (в їх числі 3670 євреєїв, які своїх дітей у згадане вище училище не посилали, позаяк мали своє), залишилися без початкової школи.

Далі буде...

Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76-77.