Навчальні заклади на Деміївці. Закінчення

 

Деміївський цукрорафінадний завод.

Ненормальну ситуацію вирішили виправити  керівники Деміївського цукрорафінадного заводу (його садибу займає сьогодні кондитерська фабрика "Рошен"). Директор підприємства Р. Ф. Раузер та члени його правління на чолі з В. Р. Леве порушили перед попечителем Київського навчального округу клопотання про відкриття на власні кошти заводської школи, яку могли б відвідувати також і діти деміївських обивателів. Такий дозвіл було отримано, і 16 вересня 1886 року 63 учні (серед них значилися 45 дітей заводських працівників) сіли за парти двокласного заводського училища. Окрім обов'язкових дисциплін, а саме історії, географії, математики і російської мови дівчаток навчали тут рукоділлю, а для хлопчаків було запроваджено уроки військової гімнастики, які проводив запасний гвардійський унтер-офіцер. Окремі вихованці цього училища, що володіли непоганим головом, співали в хорі місцевої Вознесенської церкви. 1890 року воно нараховувало 140 учнів, а 1905 року, перебуваючи вже в статусі трикласного - 200. Училище продовжувало розвиватися і 1915 року, наприклад, значилося вже як чотирикласне. Для його вихованців організовувалися регулярні прогулянки по Голосіївському лісі.

А на час відкриття училища 60 деміївських дітей восьмирічного віку через відсутність у ньому вільних місць залишилися поза школою. І лише 1 вересня 1894 року за ініціативою місцевого сільського Товариства тут було відкрито однокласне безплатне народне училище на 180 учнів у двоповерховому будинку, спорудженому за 7 тисяч рублів госпспособом у російському стилі. Він містився наприкінці провулку, який навпроти місцевої парафіяльної церкви відходив від головної вулиці. 1900 року цей навчальний заклад отримав статус двокласного сільського училища і одночасно щорічну допомогу від державної скарбниці у розмірі 600 рублів.

1 вересня 1902 року при Деміївському храмі було відкрито церковно-парафіяльну школу для 30 дівчат. Вона відзначалася своєю бідністю й існувала, в основному, за рахунок коштів, які жертвував на її потреби священик - 60 рублів щорічно та його дружина - 40 рублів щорічно. Пізніше у цій місцевості з'явилися інші училища, і на 1906-й рік, наприклад, мережа навчальних закладів тут складалася ще й із двокласного сільського училища в Саперній Слобідці, двокласного залізничного училища на 125 учнів-дітей із родин працівників станції Київ-2 Московсько-Києво-Воронізької залізниці на вулиці Великій Китаївській, 8, однокласного народного училища на 100 учнів, що його утримувало своїм коштом місцеве попечительство про народну тверезість, двокласного Міністерського приходського училища на 50 учнів, однокласного земського училища на вулиці Ново-Володимирській, 6 та приватної жіночої гімназії Н. В. Дешиної.

Існували тоді тут ще й 2 безплатні єврейські школи, а саме "Талмуд-Тора" з ознаками звичайного ортодоксального хедера і школа "Тіферес-Бахурим", зорганізована на раціональних началах. Спочатку вони не знаходили між собою спільної мови і перебували в антагоністичних відносинах, проте пізніше, схоже, таки злилися в одну школу, позаяк 1911 року благодійне єврейське Товариство порушувало клопотання щодо відкриття тут нової "Талмуд-Тори".

Населення Деміївки продовжувало невпинно зростати, що викликало ще більшу потребу у начальних закладах. І в цьому напрямку щось таки робилося. Так, 1913 року, наприклад, ХХІХ киівський єпархіальний з'їзд ухвалив придбати за 100 тисяч рублів садибу покійного  протоієрея Феофілакта Рябчинського з усіма будівлями, що на ній збереглися, з тим, щоб відкрити у них 3-є жіноче духовне училище. 1914 року завдяки зусиллям голови Київської повітової земельної управи В. Я. Демченка розпочало своє існування вище початкове училище. У вересні 1915 року на церковному погості було освячено одноповерхову ошатну будівлю для потреб двокомплектної приходської школи, заснованої на кошти місцевих парафіян. І, нарешті, на початку 1917 року викладач Рівненського реального училища М. В. Рибачек порушував перед київською міською владою клопотання щодо дозволу на відкриття тут приватної повноправної гімназії у складі підготовчого та    п'яти основних класів і з обов'язковим викладанням у ній природознавства та сільського господарства. Проте здійсненню цього, корисного для мешканців Деміївки задуму перешкодили всім відомі події, що невдовзі розпочалися.

Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76-77.