Штунди - християнська секта, офіційні відомості про появу її у Києві були отримані у січні 1870 року.
Перші київські штундисти з'явилися в с. Жуляни. Згодом вони перебралися на Деміївку, де вели свою пропаганду серед міщан і в казармах робітників цукрово-рафінадного заводу. Лідером деміївських богошукачів на початку 1880-х років став відставний саперний фельдфебель Іван Андрєєв. Як писала про нього преса, це був "человек, не лишенный способностей и энергии, но самонадеянный и беспокойный". Андрєєв заперечував церкву, ікони і священнодійство. У його будинку на спільні молитви, читання і співбесіди збиралося невелике братство - бл. 50 артільників, робітників, міщан і селян. В деяких мемуарах збереглися досить чіткі вказівки на те, що штундистські лідери діяли спільно з революційним підпіллям.
Спочатку церква віднеслась до деміївських штундистів досить миролюбно і направила до участі в їх зборах своїх проповідників. З ними вели "изъяснительные и полемические собеседования" благочинний київських церков, у минулому друг київського релігійного письменника А.Муравьова П.Підвисоцький, священник І.Ніцкевич, ієромонах Донського монастиря Арсеній, відомий галіційський церковний діяч Наумович та інші.
Спільні бесіди братчиків і церковників постійно зривали провокатори, які влаштовували побиття сектантів на деміївському базарі і напади хуліганів ( під видом робітників) на штундистську молельню.
Влада постійно притискала штундистів, про що свідчить замітка у міській газеті "Киевлянин" від 15 березня 1883 року : "одна из совращенных в штунду, Ольховникова (женщина 50 лет), заявила, что она отказывается от штундизма, причем добавила, что на нее за штундизм два раза нападали торговки на базаре, а мужа ее побили (...). Вокруг дома священника (И.Ницкевича), куда первоначально были созваны штундисты, вскоре собралась огромная толпа демиевских жителей, пришлось их перевести в становую квартиру, но толпа последовала и туда. О настроении толпы можно судить по тому факту, что две личности, вздумавшие вести разговоры в защиту штундистов, были избиты".
В тому ж 1883 році була терміново освячена Свято-Вознесенська церква на Деміївці, але вона не мала змоги вмістити всіх бажаючих послухати співбесіди священнослужителів і штундистів. Релігійні диспути збирали на її подвір'ї тисячний натовп, що перетворювало церкву на дискусійний клуб.
У 1886 році за вказівкою генерал-губернатора А.Дрентельна найбільш активних братчиків засудили на каторжні роботи за богохульство і перешкоджання церковному богослужінню. Андрєєва вислали з Києва. Штундисти, які залишилися на волі, перенесли свою діяльність на Подол, де мали ще більший успіх, ніж на Деміївці, і, назавжди відійшовши від церкви, влились в споріднені їм рухи баптистів і євангельських християн.
Джерело :Макаров А.Малая энциклопедия Киевской старины.-К.:Довіра,2002.-с.515-516.
Немає коментарів:
Дописати коментар