1874 року в Києві було здійснено черговий однодненний перепис населення. Під цю акцію потрапило також і передмістя Деміївка (разом із Саперною Слобідкою), яка перебувала територіально у складі Киівського повіту. Кількість її жителів становила тоді 3554 особи.
Той перепис виявив жахливий стан народної освіти у цьому населеному пункті. Із 552 його дітей віком від 7 до 14 років лише 117 (22%) визнали себе грамотними, 52 (9%) - такими, що вміють читати, і 383 (69%) - геть безграмотними. Їхні батьки належали до різних соціальних станів і мали, звісна річ, далеко не однакові можливості надати своїм дітям бодай початкову освіту. Це свідчить, що найбільше грамотних дітей припадало на дворянські та єврейські, а найменше - на солдатські й селянські родини. Звідси випливає, що рівень освіченості серед деміївської дітвори перебував у прямій залежності від рівня матеріального статку їхніх батьків. Проте стверджувати це категорично не можна. Дещо залежало ще й від ставлення дорослих до навчання своїх чад. До найбіднішого прошарку населення Деміївки належали відставні солдати, однак вони глибше за більш заможних селян усвідомлювали необхідність володіння грамотою.
Для охоплення навчанням усіх деміївських дітей знадобилося б 2-3 нормальні школи. Проте на той час у цьому передмісті функціонувала лише одна приватна народна школа на 70 учнівських місць, яку 1871 року заснувала на власні кошти Н. В. Шатова, донька власниці місцевого цегельного заводу. Пізніше, змінивши своє прізвище (за чоловіком) на Тальберг і отримавши вищу медичну освіту, вона стала чи не найпершою київською жінкою-лікарем, яка користувалася в місті великою популярністю. Могила Н. В. Тальберг добре збереглася до наших днів і знаходиться на центральній алеї Байкового цвинтаря.
 |
| Фото з архіву М. Кальницького |
Хоча плата за навчання в школі Н. В. Шатової була начебто й невисокою, всього 30 копійок на місяць, проте для багатодітних родин вона виявилася непосильною. Коли борг досягав певної величини, батьки припиняли відвідування своїми дітьми цієї школи і поновлювали його лише тоді, коли отримували від її власниці запрошення на безплатне навчання. Останнє для всіх без винятку найбідніших дітей Деміївки Н. Шатова планувала запровадити вже з 1875 року, що викликало б значний приріст кількості учнів в школі. З метою забезпечення належних умов для навчального процесу потрібно було розширити її приміщення шляхом здійснення прибудови та взяти на роботу ще одного викладача із платнею 300 рублів на рік. Усе це потребувало значних додаткових коштів, що їх ентузіастка народної освіти сподівалася отримати від київської міської влади, яким було вигідніше погодитися з її намірами, аніж засновувати нову школу. Як воно відбувалося насправді, з'ясувати не вдалося.
Проте відомо, що незабаром Н. В. Шатова виїхала до Петербурга на навчання, а керувати школою продовжували її рідні молодші сестри А. В. та М. В. Шатови. Зусиллями останніх рівень навчального процесу тут досяг досить високої позначки. Зразковою школою зацікавилися навіть київська влада. 1874 року її відвідала група гласних (депутатів) Міської думи на чолі з міським головою М. К. Ренненкампфом. Наслідком цього візиту стало призначення розміру щорічної грошової субсидії, спрямованої на утримання школи.
Далі буде...
Джерело: Галайба, В. Навчальні заклади старого Києва / Василь Галайба. - Київ : ТОВ "НВП "Інтерсервіс", 2019. - с. 76.
Немає коментарів:
Дописати коментар