Життя і побут населення Деміївки у ХІХ ст.

Цукрово-рафінадний завод на Деміївці

 Нещодавно мені потрапило до рук цікаве старовинне видання. Французький письменник і журналіст Віктор Тіссо (1845-1917), автор відомих свого часу книг про різні країни і народи, в 1883 році випустив у Парижі книгу під назвою "La Russie et les Russes. Indiscretions de voyage." ("Росія і рускіє"). Нагадаю, що Росією в той час називали всю територію неосяжної імперії, яка включала і більшу частину України. Книга Тіссо складається з двох частин, причому перша цілком присвячена тодішній Малоросії і, зокрема, Києву.

   Перший уривок, наведений нижче, розповідає про відвідини Віктором Тіссо тодішньої київської околиці - Деміївки, де він у супроводі французького консульського агента у Києві Едуарда де Молінарі спостерігав за побутом українських робітників.

                                                                                                                        Михайло Кальницький                         

                           Детальніше можна прочитати у рубриці "Все про Деміївку" :

- Victor Tissot  "La Russie et les Russes. Indiscretions de voyage" (Тіссо Віктор "Росія і рускіє")                                                                                                 Фабрика на Демиевке 

-  Victor Tissot "La Russie et les Russes. Indiscretions de voyage" (Тіссо Віктор "Росія і рускіє")                                                                                                  Кабак на Демиевке

Школа на ідиш на Деміївці

Згадку про школу на Деміївці можна знайти у біографічних статтях "Російської єврейської енциклопедії: "Броварник", "Добин Ш.", "Левітан М." та ін.

Фото з книги Цві Гітельмана "Контрасти століття" (англ., 1988)

Зі всієї групи зображених на фото не вказано жодного прізвища. Але у книзі Йєшуе Любомирського (1885-1977) "На життєвих шляхах",  видавництва "Радянський письменник" на ідиш у 1976 році, у розділі спогадів, присвячених поету Ошеру Шварцману, автор писав : "1911 рік. Одна з київських околиць, відома під назвою - Деміївка. Там тоді існувала таємна школа для єврейських дітей, де всі предмети викладалися на ідиш. Я в цій школі викладав ідиш та історію єврейського народу. Тамошній пристав знав про існування школи, але прикидався, що нічого не відає. Причина виявилася банальною: значний хабар перетворив його на сліпого, глухого й німого. В тій самій Деміївці час від часу проходили нелегальні літературні зустрічі юних ідишистів. Головним серед них був Борех Шварцман, в ті роки студент Київського комерційного інституту". 
Також Й. Любомирський згадував, що вечори відвідували Давид Бергельсон, Мойсей Рафальський та Ошер Шварцман, ім'ям якого названа бібліотека в місті Києві.

На старій, вицвілій фотографії ми бачимо групу молоді студентського віку і дівчаток-школярок. Хлопців немає, їх місце у хедері. Ось друга, крім мови ідиш, особливість : школу на Деміївці відвідували тільки дівчата. Є припущення, що школа існувала тільки під час канікул, а більшість вчителів були студентами.

                                  Джерело :http://newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=158

Деміївські цукерки

В кінці ХІХ ст. по вулиці Великій Васильківській №60 (Деміївка) було засноване невеличке кустарне підприємство Валентина Єфімова, яке випускало цукерки. У 1907 році після установки парового котла підприємство стало називатись паровою цукерковою фабрикою.

Виробництво велось ручним способом, без застосування яких-небудь машин. Тут працювало близько 60 робітників. Випуск продукції становив до 200 тонн цукерок на рік або в середньому трохи більше, ніж півтонни на добу. В літній час випуск продукції зменшувався або зовсім припинявся, внаслідок чого значна частина робітників з фабрики звільнялась.

Заробіток робітників за 12-14-годинний робочий день становив: у жінок до 50 коп., у чоловіків від 60 до 1 крб.

 Один із корпусів кондитерської фабрики. Зруйнований у 2008 році.

Жерстяна коробка для цукерок фабрики "Валентин Єфімов". 

З приватної колекції О. Бєлої.

                

Обгортки для цукерок АТ "Валентин Єфімов" Київ-Деміївка
Фото з приватної колекції Павла Пещеренка

Деміївська вільна пожежна дружина

                                               

           30 грудня 1913 року відбулося освячення будинку Деміївської вільної пожежної дружини у власній садибі. Це придбання Деміївка отримала завдяки клопотанню члена Державної Думи В.Я.Демченка, за сприяння якого була видана позика в розмірі 10000 рублів. Близько половини цієї суми пішло на придбання садиби на Китаївській вулиці. Побудований 2-поверховий кам'яний будинок, при ньому дерев'яна пожежна каланча 10-сажнів висоти і флігель-команда для молодшого персоналу пожежних обійшлася близько 15 000 рублів. Таким чином, на будівництві є борг. При зведенні будівлі для дружини особистою участю і грошима багато допомогли голова правління Деміївської вільно-пожежної дружини С.Н.Жучківський (начальник місцевої поштової контори), власник Деміївського пивоварного заводу п.Шульц і начальник дружини П.С.Гуляницький.
                               На першому кам'яному поверсі  будівлі знаходиться високий просторий сарай на шість пожежних виїздів і  конюшня на відповідне число коней. Трубний сарай і стайня обладнані і влаштовані краще, ніж у багатьох повітових, навіть деяких губернських містах.
                      На другому дерев'яному поверсі цього ж будинку розташована квартира брандмейстера, канцелярія громади і великий зал, який можна буде використати з комерційних цілей.
                                        Джерело: Ковалинский В. 1913 год: газеты писали// Газета 2000.- №1.-с.32

Пам'яті великого тренера

                   6 січня 1939 року на Деміївці на колишній вулиці Ново-Володимирський у будинку № 1 у простій робітничій сім'ї Лобановських народився хлопчик Валерій, у майбутньому - видатний український футболіст і тренер, Герой України. Освіту також здобував на Деміївці. Навчався у звичайній київській школі № 319 (Червонозоряний проспект, 146). Зараз там встановлено меморіальну дошку, а сам навчальний заклад названо іменем Лобановського. До речі, закінчив школу зі срібною медаллю.
    17 грудня 2015 року рішенням Київради проспект Червонозоряний було перейменовано на проспект Валерія Лобановського.

Ромео і Джульєтта Київського повіту

                       Ця історія, дуже схожа на шекспірівську, трапилася  107 років тому в селі Деміївка Київського повіту ( у вересні 1918 року селище  було приєднане до Києва).

           

    Петро Мефферт і Феліксія Младецька - юні мешканці Деміївки покохали один одного і хотіли одружитися, але їхні батьки були категорично проти. Закохані - він - православний, вона - римо-католицького віросповідання, - сподівались вмовити батьків, але марно. Мефферти ні в якому разі не хотіли бачити невісткою Феліксію Младецьку, а Младецьких категорично не влаштовував зять Петро Мефферт. Головною причиною невдоволення батьків було різне віросповідання. Ні прохання, ні вмовляння  не допомогли - батьки залишились невблаганними. І тоді, не уявляючи собі існування один без одного, Петро і Феліксія в один день покінчили життя самогубством, заповідаючи батькам свою останню волю, - поховати їх в одній могилі...

                         І саме з цієї дати - дати смерті своїх  дітей  - почалася багатомісячна мученицька переписка примирених Меффертів і Младецьких з різними інстанціями. Бо закон про самогубців взагалі забороняв ховати небіжчиків на цвинтарі.

         

                      Однак, в результаті прохань, направлених на адресу "римско-католического и православного начальства" від невтішних батьків, - Феліксію поховали на римсько-католицькому відділку Байкового кладовища, а Петра - на православному. Але близькі не змирилися. В документах архівного фонду "Канцелярия киевского гражданского губернатора" за 1908 рік, які зберігаються в Державному архіві Київської області, читаємо звернення батьків закоханих до київського губернатора, до Преосвященного єпископа Агапіта, до митрополита Київського і Галицького Флавіана, в Департамент іноземного сповідання, до "государыни-империатрицы Александры Федоровны". І до кого б вони не звертались - скрізь відчайдушне прохання "похоронить..., если нельзя в одной могиле, то хотя бы голова с головою, так как кладбище православное и католическое имеют общую ограду".

                      Батьком  Мефферта було куплено місце поряд з римо-католицькою дільницею кладовища, де і був похований Петро, але Феліксію Младецьку не дозволили поховати поряд з огорожею православної дільниці, так як "римско-католическое начальство" не продало там місце, хоча "возле ограды пустырь".

                         Переписка батьків (і навіть дідуся Мефферта) з вищевказаними інстанціями продовжувалася з квітня по листопад 1908 року і тільки 23 листопада Семену Младецькому та Августу Мефферту було об'явлено про задоволення клопотання.

                               Закоханих поховали поряд - голова до голови - через огорожу римо-католицької та православної дільниць Байкового кладовища. 

                                                                                                                            Ольга Бєлая

Бєлая Ольга Миколаївна - кандидат історичних наук, начальник відділу використання інформації документів Державного архіву Київської області. Сайт>>

    Колектив бібліотеки "Деміївська" щиро дякує Ользі Миколаївні за надану статтю!

                

                 

Деміївський алфавіт

Уроки чужих спогадів

9 жовтня, 2015