Вулиці Деміївки (за інформацією Олександра Різника)

Пам'яті Олександра Різника

5. Район просп. Червонозоряного (суч. В. Лобановського) та вул. Козацької:

5.1. Вулиці й провулки, ліквідовані під час реконструкцій:

- у 1960-70-і роки:

пров. Скляний

пров. Совський

пров. Фрометівський (нині – прохід до МАУПу від просп. В. Лобановського)

пров. Короткий (пролягав літерою «Г» від  проспекту В. Лобановського до вул. Деміївської; до 1963 р. – пров. Кладовищенський)

вул. Тихонівська (нині – подвір’я п’ятиповерхового будинку по вул. Фрометівській)

- у 2007-2008 роках:

пров. Гулака-Артемовського (до 1955 р. – пров. Павлівський)

пров. Балакірєва (до 1952 р. – пров. Вільноживущих)

5.2. Вулиці й провулки, що виникли до 1918 р. й існують донині:

Проспект В. Лобановського (Червонозоряний проспект) (до 1974 р. – вул. Совська; опісля перейменування до складу цього «магістрального монстра», крім вул. Совської, увійшли також вулиці, що пролягали за межами Деміївки – Семена Палія і Червонозоряна)

вул. Деміївська (відома з поч. ХХ ст. як сполучення вул. Красний Яр та пров. Німецького; у 1944 р. обидві вулиці об’єднані у вул. Деміївський Яр. Коли було затверджена назва «вулиця Деміївська», не встановлено. Скоріш за все, назву введено місцевою владою наприк. 40-х або на поч. 50-х років «явочним порядком», без офіційного затвердження. У 1978-79 роках докорінно перепланована і набула сучасного вигляду)

вул. Козацька (відома з 80-х років ХІХ ст. За переказами, її першим забудовником був якийсь Биховцов або Биховець, який походив з донських козаків)

Вулиця Фрометівська та Фрометівський узвіз (імовірно, від київського підприємця і аптекаря Михайла Фроммета, який володів нерухомістю на Деміївці)

вул. Балакірєва (до 1955 р. – пров. Братський)

пров. Щоглівський (у 1-й чв. ХХ ст. фігурував також як пров. Щегловицький, імовірно, від прізвища когось із місцевих жителів)

пров. Римського-Корсакова (до 1955 р. – пров. Суворовський)

пров. Козацький (у 10-30-і роки фігурував також як пров. Афанасівський)

пров. Хутоярівський (на деяких планах, зокрема, за 1935 р., фігурує як «Худоярівський» - імовірно, від Червоного яру, до якого прямує провулок; яр був похмурий і мав негарну «кримінальну» («худу») репутацію. Саме в цьому яру «губилася» вул. Деміївська до її реконструкції у 1978-79 роках)

Історична забудова, виникла до 1918 р., на Деміївці станом на 2013 р. збереглася лише фрагментарно:

-        по просп. 40-річчя Жовтня (суч. Голосіївський) (біля Московської площі)

-        по вул. Козацькій та прилеглих вулицях і провулках (вул. Балакірева, пров. Щоглівському, Римського-Корсакова, Хутоярівському, Бурмистенка)

-        по Фрометівському узвозу

-        по вулиці Мало-Китаївській та прилеглих вулицях (Ковельській, Оскольській), і провулках (Полоцькому, Ремісничому, Мало-Китаївському, пров. Цимбалів Яр)

-        Окремі будинки на Доброму Шляху, на вул. Цимбалів яр, в Голосіївському провулку та ін.

Вулиці Деміївки (за інформацією Олександра Різника)

Пам'яті Олександра Різника

3. Район вулиць Добрий шлях і Цимбалів яр:

Добрий шлях – відомий з 80-х років ХІХ ст. Щодо походження назви існують різні гіпотези: від чумаків, які начебто по цій дорозі вирушали з Деміївки у чергову подорож до Чорного моря і яким бажали «доброї дороги»; іронічне походження – від того, що цей шлях, що пролягає в яру, так потерпав від водостоків, що його розмивало до повної непроїзності (ставав «таким доообрим-доообрим, що ой!»)

вул. Цимбалів Яр (відома з кінця ХІХ ст. Назва, найімовірніше, походить від місцевих жителів – Цимбаленків)

пров. Голосіївський (відомий з поч. ХХ ст.)

пров. Тобольський (до 1955 р. – пров. 2-й Голосіївський)

Решта вулиць і провулків, що пролягають довкола Доброго Шляху і Цимбалового Яру, виникли у 30-40-і роки ХХ ст.

4. Район Голосіївської площі та вул. Васильківської:

4.1. Вулиці та провулки, ліквідовані під час реконструкції (перебудови) території у 1958-61 рр.:

пров. Во̀знівський (пролягав від вул. Василькіської в бік вул. Ломоносова; у 1957 р. помилково перереєстрований як пров. Візницький. Насправді його назва походить від прізвища місцевого жителя – Возний).

вул. Задорожна і Задорожний тупик (пролягали біля пров. Задорожного)

4.2. Вулиці та провулки, ліквідовані під час реконструкції (перебудови) території у 1978-80 рр.:

вул. і пров. Мусоргського (до 1955 р. – вул. і пров. Іванівські)

вул. Шовкуненка (до 1976 р. – вул. Нововолодимирська; у 1-й чв. ХХ ст. фігурувала також під назвою Володимирська)

пров. Бурмистенка (пролягав між сучасним пров. Бурмистенка та вул. Шовкуненка)

пров. Криворізький (до 1955 р. – пров. Костянтинівський, імовірно, від імені або прізвища місцевого жителя)

пров. Ровенський (до 1955 р. – пров. 2-й Костянтинівський)

4.3. Вулиці та провулки, що виникли до 1918 р. й існують донині:

пров. Бурмистенка (до 1955 р. – пров. Павлівський, на поч. ХХ ст. фігурував під назвою пров. Бабієнків – від прізвища місцевого жителя Бабієнка; у 1955-1982 роках – вул. Бурмистенка; перейменований на провулок через своє значне скорочення внаслідок знесення старої забудови між Голосіївською площею та вул. Деміївською)

вул. Професора Буйка (до 1955 р. – вул. Данилівська, від прізвища місцевого жителя Данилова)

вул. Нікопольська (до 1955 р. – вул. Мишоловська)

пров. Васильківський

пров. Ужгородський (до 1955 р. – пров. 2-й Васильківський)

вул. Криворізька (до 1955 р. – пров. Андріївський)

пров. Задорожний

вул. Бурмистенка (до 1982 р. – пров. Електротехнічний. Виник напередодні І Світової війни й назву здобув від робітників-електротехніків, які одержали тут землю під забудову)

вул. Володі Дубініна (до 1955 р. – пров. Некрасовський, від прізвища місцевого жителя. До поета М.О.Некрасова ця назва жодного стосунку не мала)

пров. Жуковського (до 1957 р. – пров. Жуківський, від прізвища одного з місцевих жителів; у 1977 р. назву уточнили на Василя Жуковського – на честь славетного російського поета ХІХ ст.)

Імовірно, до 1918 р. з’явився і пров. Коломиївський (Коломієвський), назва якого не мала жодного стосунку до м.Коломиї. У 20-30-і роки ХХ ст. фігурував як пров. Коломійцевський (найімовірніше, від прізвища місцевих жителів – Коломієць). У 1957 р. перереєстрований як «Коломієвський» - мабуть, через недбальство працівників місьвиконкому, які здійснювали перереєстрацію назв вулиць у цьому тодішньому «приватному секторі». Зрештою, на той час на провулку було тільки 2 приватних будиночки біля суч. вул. Ломоносова (один з них начебто стояв посеред траси майбутньої вулиці й «заважав» її прокладанню, тому його й знесли. Другий будиночок стояв орієнтовно на місці теперішньої п’ятиповерхівки по Коломиївському провулку № 11). Десь на початку 60-х років будиночки зникли й почала формуватися «зразкова хрущовська забудова». Аби остаточно вирішити «незрозуміле» походження назви провулку, в 1985 р. його назву уточнили на Коломийський (від м.Коломия Івано-Франківської обл.). Але місцеві жителі (та й увесь Київ) «вперто» вживають звичну стару назву – українською мовою Коломиївський, російською – Коломиевский.    Далі буде 

Вулиці Деміївки (за інформацією Олександра Різника)

Пам'яті Олександра  Олександровича Різника

2. Район вулиць Малої та Великої Китаївських:

2.1. Вулиці, що виникли до 1918 року:

- існують донині:

Велика та Мала Китаївські (назва – від селища Китаїв, у бік яких вони прямували)

вул. Ковельська (до 1955 р. – Вітянська або пров. 1-й Вітянський, найімовірніше - від селища Віта Литовська, в рад. час перейменоване у с.Чапаївка)

вул. Оскольська (до 1955 р. – Новоселівська, у 20-і роки фігурувала також під назвою Новодеміївська)

пров. Малокитаївський

пров. Ремісничий (до 1952 р. – пров. Мишоловський – від с.Мишоловка біля Корчуватого)

пров. Керамічний (до 1952 р. – частина пров. Мишоловського, фігурував також під назвою пров. Банний)

пров. Полоцький (до 1955 р. – пров. Богуславський)

- ліквідовані внаслідок реконструкції забудови наприкінці 60-х років:

пров. Вітянський (фігурував також як пров. 2-й Вітянський; ліквідований внаслідок знесення старої забудови вздовж вул. Голосіївської на межі 70-80-х років)

пров. Бузький (прилягав до вул. Великої Китаївської, ліквідований наприкінці 60-х років; до 1955 р. – пров. 3-й Вітянський)

2.2. Вулиці та провулки, що виникли за радянської доби:

Стратегічне шосе (відоме з 20-х років ХХ ст., назва – від неофіційної назви Дарницького залізничного мосту – Стратегічний; до серед. 80-х років ХХ ст. було набагато довшим – простягалося прибл. до шляхопроводу на перетині вул. Саперно-Слобідської та Кіквідзе. Скорочене внаслідок докорінної реконструкції – і продовження – вул. Саперно-Слобідської)

вул. Євгена Гребінки (виникла після ІІ Світової війни, назва – з 1955 р.)

вул. і пров. Ціолковського (виникли після ІІ Світової війни, назви – з 1955 р.)

пров. Оскольський (виник після ІІ Світової війни, назва – з 1955 р.)    Далі буде

Вулиці Деміївки (за інформацією Олександра Різника)

Пам'яті Олександра Різника

7 років тому поет, композитор, музикознавець, культуролог, кандидат мистецтвознавства, дослідник київської топонімики Олександрович Різник передав у фонд бібліотеки "Деміївська" історичну довідку про вулиці колишнього селища Деміївка. 
Сьогодні ці документи ми публікуємо вперше.

Інтенсивний господарський розвиток Деміївки у другій половині ХІХ - поч. ХХ ст. ... зумовив перетворення Деміївки у велике робітниче селище, де в 1914 році налічувалася 41 вулиця. [1]

 Будівлі колишнього заводу "Харчомаш". Проспект Голосіївський, 60. Знесені в 2008 році. Фото О.Різника

1. Центральна частина (між проспектом 40-річчя Жовтня                    (суч. Голосіївський)) і вулицею Голосіївською:

1.1. Вулиці та провулки, ліквідовані переважно під час реконструкції та перепланування забудови упродовж 1977-1979 років (крім вул. Наливайківської, ліквідованої у 1967 р.):

1.1.1. Паралельні до просп. 40-річчя Жовтня (суч. Голосіївський):

вул. Наливайківська (назва походить від прізвища місцевого жителя Наливайка; до селянського ватажка Северина Наливайка ця назва жодного стосунку не має)

вул. Чайковського (до 1955 р. – Заводська, від цукрово-рафінадного заводу)

пров. Чайковського (до 1955 р. – пров. Безіменний)

вул. Якова Батюка (до 1965 р. – Комісіатська; пролягала між тупиками обабіч пров. Я.Батюка)

1.1.2. Перпендикулярні до просп. 40-річчя Жовтня (суч. Голосіївський):

вул. Шевська (імовірно, від роду занять місцевих жителів – шевців, або від «будки» шевця, яка стояла на Деміївському ринку біля початку цієї вулиці). Невеличкий шматочок цієї (вже колишньої) вулиці зберігався до осені 2008 року – завдяки відомому будинку 1905 р., що стояв на розі вул. Шевської та просп. 40-річчя Жовтня. Навіть коли вулицю вже ліквідували, на стіні цього будинка ще довго висіла стара потерта табличка «вул. Шевська».

вул. Луцька (до 1955 р. – Базарна, від Деміївського базару)

пров. Якова Батюка (до 1965 р. – пров. Комісіатський; походження назви не встановлене)

вул. Шкільна (пролягала навскоси між вул. Голосіївською та В.Забіли, нині від неї залишилася тільки проїзна частина, права сторона забудови переадресована до вул. В.Забіли)

1.1.3. Навскосѝ до просп. 40-річчя Жовтня (суч. Голосіївський):

вул. Данила Нечая (до 1955 р. – Вознесенська, оскільки починалася майже навпроти Вознесенської церкви)

1.2. Існують донині:

вул. Віктора Забіли (виникла вже за радянської доби, до 1977 р. – вул. Новошкільна)

вул. Голосіївська (у 1979-81 рр. докорінно перепланована, у декілька разів розширена)

просп. 40-річчя Жовтня (суч. Голосіївський) (до 1944 р. – вул. Велика Васильківська; у 1944-1957 рр. – на ділянці між залізницею та пл. Голосіївською входила до складу вул. Васильківської; у 1957 р. одержав сучасну назву, до нього приєднано нову ділянку – між Голосіївською площею та Експоцентром України (кол. ВДНГ); цю ділянку прокладено у 1956-57 рр. через Голосіївський ліс та дослідні ділянки Нац. аграрного університету (кол. Українська сільськогосподарська академія)

Московська площа (суч. Деміївська). До 1961 р. не мала офіційної назви, в окремих документах фігурує під різними назвами: Базарна, Деміївська базарна, Деміївська; у 1961 р. перейменована на пл. Комсомольську, але того ж року здобула назву Автовокзальна – від щойно побудованого Центрального автовокзалу (на місці колишніх складів цукрово-рафінадного заводу). Сучасна назва – з 1967 р. Кілька разів підлягала реконструкції:

у 1960-61 роках – у зв’язку із побудовою автовокзалу;

у 1967-68 роках – будівництво об’їзного шляху довкола автовокзалу;

у 1997 р. – перепланування центральної частини площі, облаштування Деміївського ринку;

2006-2010 рр. – будівництво шляхопроводу через Московську площу (суч. Деміївська).  Далі буде

[1] Пономаренко, Л., Різник О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. - Київ: Видавництво "Павлім", 2003. - с.34.

Деміївські спогади: В кориті під столом

 Всі свої оповіді я присвячую рідній бабусі - 

Івановій Надії Дмитрівні

                          В  КОРЫТЕ  ПОД   СТОЛОМ

      Сталинка или Демеевка - лучший район Киева!!!    Ну, кто хочет со мной поспорить? Я безумно ее люблю и она отвечает мне взаимностью.  Вся моя жизнь связана с этим районом.

Василина в однорічному віці

       Родилась я через 9 лет после Второй мировой войны    в 10-районной больнице. В центре Сталинки было много улиц - Чайковского, Шевская,  Наливайковская… Но главная,  это, конечно, - БАЗАРНАЯ,   ее позже переименовали в Луцкую. И  что интересно - участковый врач-терапевт - высокий, худощавый, немного сутулый,   старый, добрый еврей с очками на носу, с которым можно было обо всем договориться – был Луцкий. И складывалось впечатление, что именно в его честь переименовали улицу.

            Вы догадались, почему эта улица главная на Сталинке?   Правильно. Потому что Я там жила.   Жаль, она отошла в историю. А начиналась она от проспекта 40-лет Октября  (суч. назва проспект Голосіївський) как раз напротив 85 школы, пересекала улицу Чайковского и пролегала дальше к переулку Керамическому. Сейчас на ее месте в 80-х годах ХХ столетия вырос небоскреб –  Национальная библиотека Украины имени Владимира Вернадского.

     Улица Базарная, 2-б, квартира № 10.  Послевоенный, деревянный барак. Квартира -  это громко сказано.  Из маленького палисадника, увитого красивым диким виноградом, открывали дверь и попадали сразу в 4-метровую кухню. А готовили в ней простую еду – красный борщ, картошка в «мундире», селедка и иногда 100 грамм докторской колбасы по 2р. 20 коп. за кило. И кусочек сливочного масла плавал в тарелке с холодной водой. А из кухни, - нет, рукомойник не выбегал – наоборот, попадали в 10-метровую комнату без окна. Да, да - в  комнату без окна. Чтобы найти необходимую вещь - надо было включить свет.  А жили мы очень «багато». В комнате стоял шифоньер, квадратный дубовый стол и две кровати. Помещение обогревала «грубка» (печка,  которая топилась газом). И жили в этой комнате 15 человек (на каждого приходилось меньше метра) – и все  родственники. Цыганский табор.   На каждой кровати семья -  папа, мама и двое детей. А Вы говорите - личное пространство.   А кому не досталась кровать, извините, - спите, где хотите, где найдете место. Кто первый встал – «того і капці».  Наверное, русскую народную сказку «Теремок» писали с натуры, с нашей семьи.

      Да, а где же я спала?  На самом почетном месте:   в корыте под столом! И надо же было мне заболеть скарлатиной в 9 месяцев!  Вызвали участкового врача - педиатра Златкис. Эту фамилию я запомнила на всю оставшуюся жизнь. Златкис - еврейка средних лет,  низенького роста с круглыми формами, темные волосы завиты в советский перманент. Очень приятная, интеллигентная, спокойная. Цокая  каблучками с докторским чемоданчиком в руках, она зашла в наш пчелиный улей. И на риторический вопрос: «А где больной ребенок?», ей ответили: «В корыте под столом». Ее возмущению не было предела! На что моя бабушка спокойно возразила: «Может, вы нам подскажите другое место, где нам ложить ребенка?»

     Но честь и хвала  Златкис - я выздоровела и еще не один раз с бабушкой ходила к ней на прием в детскую поликлинику на углу улиц Бубнова и Ломоносова. 

Деміївські спогади: Мілка

На нашу пропозицію надсилати свої спогади про Деміївку відгукнулася ще одна наша читачка - Василина Миронова (прізвище та ім'я змінено - Г.А.)

Я з Мілкою і ляльками. Фото 1962 р.

Мы с Милкой родились в один год, в одной больнице, жили в одном дворе и ходили в один класс восьмилетней школы № 15 на Демиевке. Школа располагалась в старом здании дореволюционной постройки с печным отоплением [1].    Жили мы на Сталинке - был такой босяцкий район. Улица Базарная, дом 2-Б. Все дети нашего двора были дружными,  даже делились скудными, по тем временам, игрушками. С Милкой  мы подружки. И даже наши мамы работали на одном заводе «Сельхозмаш». [2]

Милина семья состояла из 4 человек: папа, мама, бабушка и Милка. И снимала в нашем доме 8-метровую комнату, в которой и прожила с 1945 по 1962 год. Эту семью во дворе очень уважали. 

   Вся жизнь нашего двора проходила на виду у всех. Ничего нельзя было скрыть: кто и с кем, когда, зачем и куда...

   Однажды Милу укусила оса, рука опухла и она не хотела есть манную кашу. Вызвали "МЧС" - то бишь меня - на помощь. Бабушка вынесла во двор маленький столик и поставила тарелки. Нас усадили за стол и я должна была своим примером «сподвигнуть» Милу к еде. А надо знать, что я на дух не переношу манную кашу. Но ради подруги -  давилась и ела, давилась и ела.

У дворі нашого будинку

Милкина бабушка каждый день отводила внучку в школу  и даже как-то утром пришла к нам домой с  предложением и меня отводить, на что уже моя бабушка, воспитывавшая меня, ответила: «О нет, наша Василиса - ветер, убежала - прибежала».  В нашей семье не приветствовались «телячьи нежности». Строителям коммунизма, прошедшим голодомор, гражданскую и другие войны,  это было не к лицу.
После окончания восьмилетней школы, а может, еще раньше, наши с Милой пути разошлись. Во втором классе ее семья получила новую двухкомнатную квартиру в "хрущевке" на улице Большая Китаевская, где уже жило много семей наших одноклассников. Нам всем тогда казалось, что они переехали в "огромные палаты" после наших послевоенных бараков. А в 6-м классе нас вообще развели по разным классам...

   Но, видит Бог, пути Господни неисповедимы.  И в 2007  году на сайте «Одноклассники»  мы нашлись. А в мае 2008 году   я собралась в США на целых 30 дней, как Колумб открывать и покорять Америку.  И встретиться с Милой. Правда,  жила она за 1000 км от Нью-Йорка, куда я прилетала.

    Итак, первой в списке моих встреч стояла Мила. Правда,  жила она за 1000 км от Нью-Йорка, куда я прилетала, но собиралась встретиться со мной.
 Приземление. Аэропорт Дж.Кеннеди. В конце туннеля стояла толпа встречающих. А если мы не узнаем друг друга ? Ведь прошло 39 лет!

И что Вы думаете? Впереди всех стояла Мила! Мы горячо обнялись, плакали, целовались. Нет, мы  не плакали, мы  рыдали от радости! Ее муж Миша подхватил мой чемодан и мы отправились в кафе.  Мой следующий самолет вылетал во Флориду через 6 часов. Спасибо Богу и летным компаниям за такую стыковку. 6 часов!!! Это много и одновременно очень мало для подруг, живущих на разных континентах.

    Мы говорили, пили, ели. И опять говорили, говорили, говорили… Но время встречи подошло к концу: объявили посадку  на мой самолет.

       Перепрыгивая через события,  хочу сказать, что с Милой и  ее мужем Мишей я еще раз встретилась, но уже перед возвращением на Родину. Они привезли целый чемодан подарков для одноклассников...

[1] Колишнє приміщення дореволюційного приватного учбового закладу Ніни Дешиної.
[2]  Знаходився біля пивзаводу № 1 на Деміївці.

Деміївські спогади: розповідь про себе. Студентські роки

В институт как отличник поступал без экзаменов. Но выбор профессии оказался в общем-то случайным. Я тяготел к математике и физике, участвовал в межшкольных олимпиадах. И написал заявление в университет с облегчением (выбор сделан!). Накануне подачи заявления вечером вышел пройтись по Демиевке и случайно встретил своего школьного преподавателя математики, и он отсоветовал мне поступать в университет: дескать, нет хороших перспектив по окончании, а убедил поступать в Индустриальный институт (КПІ - ред.) - инженеры очень нужны, а математиков и физиков хватает. Так я и сделал - вместе со своим школьным товарищем Неонилом Фурманом на следующий день подал туда заявление.

   Интересно, что общие курсы читались на украинском языке и были весьма популярными украинские учебники. Институт дал мне блестящее образование - я в полной мере его оценил, уже работая по назначению на заводе. Нам не только давали знания, но и, в первую очередь, научили мыслить.

   Закончил я институт, защитив дипломный проект, кажется 23-го или 24-го июня 1941 года. Моя защита уже проходила в экстремальных условиях.

    В ночь на 22-е Киев бомбили, и осколки падали даже в наш двор на Сталинке. Отец был начальником пункта первой медицинской помощи, которые к тому времени уже были организованы. Нападение Германии ожидалось...

Автор "Рассказа о себе в аспекте трудовой деятельности" - український вчений у галузі кібернетики, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР Зіновій Львович Рабинович  детальніше. 
Ці спогади зберіг та опублікував у своїй книзі "Взглядом из далека..."  український вчений у галузі інформатики та обчислювальної техніки, академік НАН України, заступник директора Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України Олександр Васильович Палагін   детальніше
Джерело: Палагин А. Взглядом из далека.../ Александр Палагин. - Київ, 2004. - с. 181 - 185.