Сьогодні ми публікуємо останній допис Зої Десницької...
![]() |
Фото Зої Десницької. 19.10.2020 |
При використанні інформації, що представлена на блозі бібліотеки "Деміївська", посилання на першоджерело обов'язкове!
"http://bibldemeevskaja.blogspot.com"
Сьогодні ми публікуємо останній допис Зої Десницької...
![]() |
Фото Зої Десницької. 19.10.2020 |
Сьогодні минув місяць, як від нас пішла в засвіти Зоя Десницька. У нашому архіві залишились два її спогади. Один із них ми і публікуємо.
Отец моего мужа был самым младшим ребенком в семье. Вся семья Десницких жила до войны на Трухановом острове. Во время войны людей начали с острова расселять и наша семья получила одну комнату в старинном доме с высокими потолками на Лукьяновке, недалеко от рынка. В этой комнате помещалось 8 человек. Бабушка Александра, ее сын Василий с женой и сыном, внучка с детьми и дочь. Спали на полу, потому что комната была маленькой, тесной, без мебели, и, соответственно, было больше спальных мест. Бабушка с внуками спала на кухне, а взрослые пытались делить время пребывания и это было трудно, неудобно, но другого пути не было.
Василий Григорьевич, накинув себе годок, отправился на фронт. Его сначала направили в учебку, потом на фронт и до ранения он воевал в пехоте. Про войну он не любил рассказывать. Начинал рассказ, потом слезы катились из глаз. Говорил, нечего рассказывать: кровь, голод, холод, разруха. Шли месяцами, не имея обуви, кто в лаптях, кто босиком, снимали обувь у убитых... Война и ранение повлияло на Василия. После войны он устроился на завод "Пищемаш" и там проработал более 45 лет. Был трудолюбив, пользовался уважением коллектива и имел массу трудовых наград. В 60-е годы Василий с семьей переехал наконец с Куреневки на Сталинку или Демиевку, на улицу Большая Китаевская.
Ах, какое это было счастье! Кирпичный дом с большими окнами и небольшой кухонькой был самым радостным событием. Наконец сами, в тишине, в уюте. Первые покупки, новая мебель - как это радовало семью. Двухкомнатную квартиру они с женой Валерией строили в выходные дни и праздники. Строительство горьковским методом было очень тогда актуально.
Демиевка радовала близлежащими рынками, где покупалась вся провизия. Больше всего радовал Владимирский рынок, где купить можно было все. Часто ходили в магазин на Стратегическое шоссе или в гастроном - через частные сады и дорогу - на проспекте Науки.
Валерия, мама моего мужа, сразу при переезде поменяла место работы и устроилась работать на кондитерскую фабрику имени Карла Маркса и проработала там много лет. Казалось, жизнь стала налаживаться. Стали забываться трудности, на столе всегда была вкусная еда, появились деньги съездить семьей на море, купить добротную одежду. В воскресные дни семья отправлялась гулять в Ботанический сад или на ВДНХ, часто это была Пуща-Водица, где жили их родственники. На Демиевку часто приезжали гости - соседи с Лукьяновки. Такие они все были дружные! Например, чаще всего в гости ждали тетку Марию, которая с шумом, с грохотом, с тяжелой торбой влетала в дом. Всегда впопыхах, потому что она была грузная и подняться на 5 этаж по крутой лестнице было очень непросто. На кухне всегда что-то готовилось, жарилось, варилось, пеклось и, когда накрывался стол, тетя Маша садилась рядом с Васей. Она единственная могла назвать его «Васькой», когда проигрывала в карты, могла даже "выразиться" и мой свекор, такой строгий, немногословный, прощал ей все. Она была «своя», из юности, из семьи, когда все жили на одной кухне и делили все поровну. В торбах всегда были маринованные баночки с опятами, собранные лично и с супругом дядей Мишей в лесу, недалеко от дома. Грибы у тетки Маши были отменные и всегда съедались гостями на праздниках вчистую. А еще она привозила копченого леща, пойманного супругом в Днепре. Я никогда больше не видела таких огромных лещей, как те, принесенные.
- Васька, - весело кричала тетка Маша, пригубив вишневую настойку, - а помнишь, как вы с братом Сергеем пытались поймать кошку, чтобы мама приготовила, но были такие слабые, что не догнали ее? Как вы тогда плакали! Свекор мой кивал, помнил, но ни слова не произносил. Я теперь понимаю, почему из-за стола свекор выходит позже всех. Замечала, как он медленно ест суп, как будто наслаждаясь, пробуя на вкус .Так было и со вторым блюдом. Ни крошки не оставалось на тарелке. Если он не мог или не хотел есть, чтобы не обидеть жену, он просил положить ему всего одну-две ложки, а хлеб он никогда не брал кусочком. Отрезал от кусочка столько, сколько ему надо. Это было удивительно наблюдать.
![]() |
2.11.2020. Фото Зої Десницької |
Вічна пам'ять Вам, Зоє! А в нашій пам'яті Ви залишитесь людиною, яка безмежно любила свою дитину, друзів і місто, яке стало Вам рідним.
А далі буде... Так, далі буде наша колективна (всіх, хто її знав) відповідальність за долю її неповнолітньої дитини.
Деміївка. Фото Олени Пасічник |
![]() |
Київ-Московський. Фото з архіву газети "Робітниче слово". 2002 рік |
На початку ХХІ століття за ініціативи тогочасного Міністра транспорту України — Генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця», Героя України Георгія Кірпи ця станція стала своєрідним виставковим майданчиком для експозиції залізничної техніки, промислової продукції для транспортного комплексу.
І не лише для цього. Під час першої експозиції демонструвалися капітально відновлені в умовах локомотивних та моторвагонних депо Південно-Західної, Донецької, Львівської, Придніпровської, Одеської, Південної залізниць електро- та дизель-поїзди. Кожна одиниця приміського та міжобласного рухомого складу мала фірмову назву. «Чорноморець», «Люботинець», «Надія», «Львів», «Ювілейний» тощо.
У 2001 році поруч із станцією Київ-Деміївський будівельники Південно-Західної залізниці звели пасажирську платформу Видубичі. І вже через рік, у 2002 р., завдяки відкриттю на Сирецько-Печерській лінії метрополітену станції «Видубичі» у межах згаданої залізничної платформи почав функціонувати транспортний пересадочний вузол.
![]() |
Георгій Кірпа |
Гордістю для багатьох відвідувачів виставки на станції Київ-Московський була демонстрація потяга «Столичний експрес», збудованого на Крюківському вагонобудівному заводі.
Протягом 2003 р. на Південно-Західній залізниці було реконструйовано вокзали на станціях Новгород-Сіверський, імені Петра Кривоноса, Підгірці, Нові Безрадичі та Київ-Московський.
Приміром, у 2003 році ця станція та залізничний перегін між станціями тоді Київ-Деміївський — імені Петра Кривоноса стали полігоном для демонстрації роботи колійного машинного комплексу з капітального ремонту колії. У кооперації з машинобудівниками Австрії (компанія «Плассер і Тойрер») та українськими залізничниками продемонстровано роботу колійних машин, що допомогли практично виключити застосування ручної праці під час великих обсягів ремонту інфраструктури. Тоді ж застосували спеціальну синтетичну плівку з геотекстилю (виробництво — Австрія). Цей матеріал застосовується для того, щоб колійний щебінь не забруднювався впродовж довгого часу.
У 2003 році вперше за всю історію залізниці був презентований пасажирський вагон, пофарбований у білий колір. У липні ц.р. було продемонстровано модель автомобілевоза, що курсує у складі пасажирських потягів далекого сполучення. Під час цієї виставки демонструвався пасажирський вагон підвищеного комфорту з розсувними колісними парами (виробництво — Республіка Польща). Увагу відвідувачів привернув швидкий експрес, що курсував між Дніпропетровськом та Сімферополем. Георгій Кірпа неодноразово наголошував на тому, що проєкти з удосконалення тягового рухомого складу, пасажирських та вантажних вагонів, колійної техніки, які демонструвалися на експозиціях станції Київ-Московський, мають розповсюджуватися на всіх українських залізницях.
Київ-Деміївський. Фото з архіву газети "Робітниче слово". 2002 рік |
Справляв враження і прилад з дистанційного визначення нагріву вагонних буксових вузлів, пристрій з автоматичного ведення локомотивів і приміського залізничного транспорту, акумуляторна батарея, зроблена із застосуванням кальцієвих технологій під час її виробництва. Вперше на теренах України було продемонстровано пасажирський вагон з розсувними колісними парами (виробництво Республіки Польща), який мав курсувати за маршрутом Київ — Краків. Також серед експозицій увагу відвідувачів привернули зразки службової форми для залізничників від ВАТ «Хутрова фірма «Тисьмениця» (Чернівецька область) та ковдри від Харківської ткацько-прядильної фабрики з логотипом Укрзалізниці та гербами міст, де розташовувались адміністрації залізниць.
На початку 2004 р. виставку досягнень на залізничному транспорті вперше було організовано на станції Дарниця. Це пояснювалось початком будівництва нового вокзального комплексу на цій станції, а також початком будівництва автомобільно-залізничного мосту над Дніпром на перегоні між Київ-Московським та Дарницею. На порядок денний постав транспортний проєкт з організації руху пришвидшених пасажирських потягів із швидкістю до 200 км/год. Проте на сьогодні цей проєкт здійснено частково, оскільки автомобільно-залізничний міст функціонує, а вокзальний комплекс станції Дарниця перебуває у законсервованому стані.
Віктор ЗАДВОРНОВ,
головний редактор газети «Робітниче слово»
![]() |
Київ-Московський. 2002 рік. З фондів газети "Робітниче слово" |
На засадах економіки
Поява залізниці неодмінно приводить до зростання рівня внутрішньої торгівлі. Будуючи залізничний напрямок від Курська до Одеси тогочасні інженери та економісти вважали, що оскільки Київ є річковим портом, функціонування залізниці дозволило розвивати не лише промисловість, а і ринки збуту продукції. Ректор Київського університету Святого Володимира, а згодом — міністр фінансів та голова Комітету міністрів царської імперії Михайло Бунге (1823 —1895 рр.) — наголошував, що Київ та Київська губернія виробляла до 2,5 млн пудів цукру-піску. Київ був центром з торгівлі російським залізом у південно-західному краї. Дніпром повз Київ проходила маса річкових суден із хлібом і сіллю, олією, вином та лісовою продукцією. Обробка сала, виготовлення спирту, тютюну, шкіряне виробництво, обробка олійних культур, вироблення борошна, меду, воску — це основні види київської продукції. А залізницею та на річковому транспорті сюди доставляли пеньку, канати, лісові, чавунні, залізні та скляні вироби, одеську сіль, рибу та інші немісцеві продукти.
Київ поступово ставав пунктом для складського зберігання товарів. Матеріали для будівництва товарних магазинів і складів на початку ХХ століття збиралися у тому числі біля станції Київ-II.
Не лише цифри
За даними Київського
статистичного комітету, на 1 січня 1864 р. у Києві було дворів —5021, будинків
— 7354. Населення міста складалось із 68429 жителів: постійних — 47479 осіб,
тимчасових — 20945. Із загального числа мешканців — 38465 — чоловіки, жінки —
29959. Найбільша кількість жителів мешкала на Печерську (12861 особа). Менш
усього — у Куренівському кварталі. Після закінчення будівництва залізниці місто,
шановане своїми святими місцями, як головний оплот освіти у Південно-Західному
краї імперії, промислово-економічний центр отримало новий поштовх у своєму
розвитку. У 1919 році населення Києва нараховувало понад 544 тис. чоловік
Цікаві факти
Що сьогодні нагадує про те, що станція Київ-ІІ мала розвинену інфраструктуру? По-перше, це Дослідно-експериментальний завод «Залізничник» (колишнє локомотивне депо станції Київ-ІІ, Київ-Московський, Київ-Деміївський), який розташований за адресою вул.. Залізничне шосе, 4, гуртожиток ПЗЗ (вул. Залізничне шосе, 4-а), Київська автобаза Південно-Західної залізниці (вул. Залізничне шосе, 6). До сьогодні збереглися деякі житлові будинки (зведені у 20 — 30-х рр. ХХ століття) Залізничного селища вздовж вулиці Залізничне шосе. 1957 року станцію було електрифіковано під час електрифікації дільниці Київ-Пасажирський — Бровари. 1983 року від станції було прокладено залізницю до Миронівки через Трипілля і Кагарлик, а в 1985 — 1986 роках означену дільницю також електрифіковано.
На початку 2000-х років
керівництво Укрзалізниці запровадило на коліях станції проведення виставок нового та
капітально відремонтованого залізничного транспорту. Ця традиція протрималась
до 2004 року.
Для довідки
До 1882 року довжина
залізничних колій в усій імперії складала 2168 км, з яких 284 км – двоколійні.
Сьогодні в Україні — понад 4 тис 500 км.
На даний час на шести
українських залізницях функціонують 1602 залізничних станції, з них 52 —
сортувальних. Працюють 430 локомотивних та вагонних депо дистанцій колії,
електропостачання, сигналізації та зв’язку, понад 30 заводів з ремонту рухомого
складу та устаткування, 23 підприємства промислового значення, будівельні підприємства, кар’єри, система
медичних закладів.
Фото Олега Сірика |
![]() |
Малюнок з газети "Киевский пролетарий" за 1925 рік |