З історії вулиць нашого району

Ця  розповідь  про дві вулиці Голосіївського району Києва - Велику Китаївську та Малокитаївську, які з’явилися приблизно півтора століття тому. Власне і назви вони отримали від літописного  укріпленого поселення Китаєво.

            Пропонуємо Вашій увазі статтю нашого читача, члена НСЖУ та НСКУ Тараса Юрійовича Мітулінського, опубліковану в газеті "Культура і життя".

        За свою довгу історію  ці вулиці змінювали свої «параметри», але завжди  мали таку ж саму назву, як і зараз. З початку свого існування вулиці починали свій шлях від сучасного шляхопроводу на розі вулиць Голосіївської та Саперно-Слобідської. Малокитаївська  піднімалась по схилам праворуч, а Велика Китаївська ліворуч. Вулиці «зустрічались» через два кілометри, залишаючи в проміжку між собою достатньо глибокий яр, а Велика Китаївська продовжувала свій шлях далі до сучасного Столичного шосе.

Велика Китаївська, 11. Знесений у липні 1986 р. 

        Отож, щоб зробити реальне уявлення про згадані вулиці, почнемо наш огляд з Великої Китаївської.   Згадка про цю вулицю зустрічається з  середини ХІХ століття. Велика Китаївська була прокладена задля зручного сполучення Києва с історичною містиною Китаєво. За твердженням знаного історика Києва М. Ф. Берлинського «сия пустиня  принадлежала Лавре под именем Китаевой от того, что близ того места  был дом великого князя Боголюбского, названого при рождении Китаем». В ті часи забудова житловими помешканнями відбувалась в основному на початку вулиці. Починаючи від Стратегічного шосе з обох сторін були пустирі, які використовувались здебільшого як городи і для випасу худоби. Важливо нагадати, що Деміївка з середини ХІХ століття  до початку ХХ століття була селищем і не була частиною Києва. На аерофотозйомках 1943 року чудово помітно відсутність суттєвих забудов від перетину з Стратегічним шосе до  селища Мишоловки і власне самого Китаєва. Виключенням є 2-а Залізнична школа (зараз славетна київська гімназія № 59), яка розташувалась по ліву сторону вулиці, через 200 метрів після «стратегічки».  Якщо подивитись на мапу Києва, датованою 1947 р. з грифом «цілком таємно», то там  зазначено, що починаючи від сучасної вул. Лисогірської до Столичного шосе Велика Китаївська позначена як «мишоловське шосе». Але в подальшому така назва не зустрічалась.  

Велика Китаївська, 17, 19, 25 та 50 (ліворуч). Житлова забудова др. пол ХІХ ст. Знесені в листопаді 1985 р.

    Справді нове життя Велика Китаївська зазнала наприкінці 40-х – на початку 50-х років минулого століття. Після того як країна оговталась від наслідків страшної війни, стало невідкладне питання про розвиток наукової галузі. До цього наукові установи розміщувались здебільшого в центральних районах Києва, і з часом стала гостра проблема браку  приміщень для нових співробітників.  Владою було прийнято рішення про розміщення старих і нових установ Академії наук на тоді ще околиці Києва – вул. Великій Китаївській. В 1953 році в нове приміщення переїхав  Інститут фізики і Гідрометеоцентр , в 1958 році були збудовані  окремі будови для Обчислювального центру АН УРСР  (в подальшому всім відомий Інститут кібернетики) і  Інституту фізичної хімії. Через два роки в 1960 році був створений Інститут напівпровідників , а у 1970 – Інститут ядерних досліджень.  Наявна потужність наукових установ вимагала великої кількості житлового фонду.

         Багато спеціалістів було запрошено для роботи з інших міст. Саме з початку 1950-х  почалося активне будівництво житлових 5-ти поверхових будинків  вздовж власне самої дороги від вулиці Грабовського до вул. Весняної і масиву «жилдома», що розташувався перед самим спуском на Мишоловку.

         Хотілося б акцентувати увагу на забудові так званого академічного містечка по Великій Китаївській, 142 (зараз пр. Науки, 42/1). Вражає цікава і незвична архітектура окремих будинків (їх тут називають корпусами, що доволі незвично як для Києва). Одна із споруд, що збудована в 1951 році на 17 квартир, має незвичний вигляд. З однієї з сторін будинку відтворений справжній «італійський дворик». Хто був автором проекту цієї і інших подібних споруд достеменно не відомо. За спогадами старожилів перші будинки будували військовополонені  німці. Може в цьому є відповідь на питання про незвичний вигляд будинків.  Останнім часом територію академмістечка облюбували кіношники. Час від часу у нас відбуваються зйомки , бо такої колоритної  натури середини ХХ століття вже важко знайти.

           В той час єдиним транспортним сполученням  з центром міста був автобус 20 маршруту, який курсував від селища Корчувате по В. Китаївській, минаючи 59 школу, кінотеатр «Салют» (зараз вже не кінотеатр), кондитерську фабрику ім. К.Маркса («Рошен») і далі по Антоновича  до площі Б.Хмельницького. Сама вулиця, як і Малокитаївська, була вимощена  бруківкою по всій довжині.

          Наприкінці 1960-их років яр, що розташовувався між Велико і Мало Китаївськими вулицями був засипаний  і на його місці з’явилася нова вулиця – проспект Науки. Саме тоді Велика Китаївська зменшилась в розмірі  більш ніж на половину – від Деміївки до вул. Грабовського. Рейсовий автобусний транспорт,а згодом і тролейбус  почав з того часу курсувати вже по проспекту Науки і Велика Китаївська перестала бути центральною вулицею осередку. Цікаво згадати  і про назви зупинок громадського транспорту. Тоді (деякі назви лишились і досі) водії повідомляли про такі екзотичні назви зупинок як «криниця», «гастроном», «жилдома», тощо.

Вулиця Малокитаївська, 4. Будинок знесений у 1986 р. Фото В.Галайба

Повернемося до «молодшої» вулиці нашої розповіді  - Малокитаєвської. Ми вже говорили, що починали наші вулиці шлях разом, а їх  з’єднання відбулося  біля № 36 по сучасному пр. Науки. З початку її існування забудова велася в основному по непарній стороні. Причиною було наявність на іншій стороні вулиці крутого схилу, який спускався до Цимбалового яру. Жили тут в здебільшому в одноповерхових будиночках. Тільки починаючи з 60-их  років минулого століття на вулиці по непарній стороні на місці старих помешкань було побудовано декілька сучасних 9-ти поверхових житлових будинків. Будівництво проспекту Науки «з’їло» нижню частину Малокитаївської і в сучасному вигляді  вулиця пролягає від Ремісничого провулку до проспекту Науки. З іншої сторони, незважаючи на складний рельєф, почав активно забудовуватись приватний сектор. Наслідком цього була поява прилеглих провулків та вулиць. Серед них провулки Оскольський, Ціолковського та інші. Такий вигляд Малокитаївска вулиця зберегла і до наших днів.

        Звичайно важко знайти на цих вулицях будинки  старої епохи - час бере своє. Єдине радує, що Велика Китаївська та Малокитаївська змогли зберегти свої історичні назви крізь роки. А це, враховуючи поважний вік вулиць, достатньо рідкісний випадок. Хай так лишається і в подальшому…
Джерело:  Мітулінський, Т. Китаївські вулиці - Велика і Мала //Культура і життя. - 2018. - № 13. - с.15.
Галайба, В. Фотоспомин. Київ, якого немає  http://www.grad.kiev.ua/index.htm